Не часто на подіумі, та й на змагальній трасі, зустрінеш брата і сестру в одній команді ще й у дуеті.  Тарас у розмові з «Чемпіоном» каже, що разом із сестрою мріяли про спільний старт ще від початку сезону, але офіційно обидва потрапили до заявки вже після індивідуальної гонки, яка відбулась за день до естафети. 

«Я дуже чекав цієї естафети, очікував на хороший результат. Найважче було дивитись як бігла Таня, бо дуже переживав за неї. Бо коли біжиш сам, то не переживаєш, а робиш свою роботу. А як хтось біжить, то дуже хвилюєшся», - зазначив Тарас. 

Під час переможного фінішу найбільше запам'ятався закадровий відеофрагмент, коли Тетяна навіть боїться дивитись у зону фінішу, якою мчить до сімейного золота її брат. І лише коли молодший брат пересікає фінішну лінію – сестра дає волю емоціям. А в Тараса, схоже, сил на радість вже не вистачило… 

«Насправді, я теж був дуже здивований і радий, хоча на фото і відео цього не помітно. Після фінішу сестра підбігла і сказала, що не може повірити в це і похвалила мене. А мама і сестра (ще одна старша сестра, Ірина - теж професійна біатлоністка) плакали і тато також був дуже щасливий», – згадує незабутню мить юний біатлоніст. 

Загалом, Тарасюки – спортивна гордість Копичинецької громади та області, хоча до успіхів біатлоністів у їх містечку вже звикають: «Копичинці вже трішки «розбещені» високими результатами і перемогами наших біатлоністів. Часто в громаді дивимось трансляції з чемпіонатів. Але це досягнення є особливо цінним для нас. Ми дуже пишаємось Тетяною і Тарасом» – з гордощами за своїх каже 33-річний міський голова Копичинецької громади Богдан Келічавий. 

Мама чемпіонів пані Людмилою - в минулому теж професійна біатлоністка, а зараз тренує дітей в Копичинцях. Коли була гонка в Фінляндії, саме проводили засідання сесії міськради і ця новина змусила на дві хвилини зупинитись, щоб порадіти за своїх та обговорити успіх, – каже Келічавий. 

Юніорський чемпіонат світу відбудеться з 28 лютого по 8 березня в німецькому Арбері. Отже, в Копичинцях знову сподіватимуться і чекатимуть на медалі. А читачам «Сільського господаря» попонуємо інтерв’ю з Тарасом Тарасюком із сайту «Чемпіон». 

Біатлон – частина ДНК: 16-річний Тарасюк – про тренування, родину й плани 

16-річний біатлоніст Тарас Тарасюк – чи не наймолодший з тих, хто здобував міжнародні перемоги у такому віці. У лютому він виграв золото Європейського юнацького олімпійського фестивалю в сингл-міксті. А ще Тарасюк походить з дуже біатлонної сім’ї! Вдумайтесь – дві старші сестри Тараса – Тетяна та Ірина – також у біатлоні! Мати – колишня біатлоністка Людмила Сагайдак. А батько, Василь Тарасюк – тренер з біатлону в ДЮСШ! Здавалося б, бути біатлоністом - уже написано на життєвому шляху. Але як все складеться – покаже лише час. 

– Тарасе, які особливості підготовки біатлоніста саме в такому віці? Від тренерів часто можна почути, що юнацький спорт, а потім і перехід в дорослий спорт – справа дуже тонка… 

– Це тонка межа в тому плані, що можна завадити спортсмену швидкісною роботою. Але якщо правильно розкласти навантаження, то все буде добре. Кому треба більше лижеролерів, кому силова робота – це все індивідуально. Комусь не вистачає, наприклад, витривалості, а комусь силової витривалості. Тобто, тут вже треба відштовхуватись від індивідуальних особливостей спортсмена. 
Загалом, в період міжсезоння йде важка та певною мірою «нудна» праця, йде детальна робота над помилками, які з’явилися під час сезону. Тому це і є самий тяжкий період. Але якщо не тренуватись добре в міжсезоння, то в сезоні позитивного результату не буде. 

– А над якими основними помилками зараз ти працюєш? Що коригуєте з тренерами? 

– Робимо акцент на техніці. До того ж мені дали нову гвинтівку і приклад, треба до інвентаря призвичаюватись, звикати до нового ствола, це займе певний час, тож я маю чим займатись. Також маю проблеми з силою, не вистачає її. Тому багато силових тренувань в цьому сезоні планується. 

– Що для тебе було важливіше в минулому сезоні – особисте шосте місце на чемпіонаті світу чи перше в одиночній змішаній естафеті на олімпійському фестивалі? 

– Для мене ці нагороди порівняно однакові. Але все ж таки перемога в естафеті – це командна робота, а 6 місце на чемпіонаті світу – це індивідуальний показник. Схиляюсь до того, що все ж таки 6 місце на ЮЧС – це більш престижно. 

– Успіхи ти демонстрував у відносно «стрілецьких» дисциплінах. Гонка якого формату, взагалі, є для тебе найбільш «твоєю»?

– Індивідуальна гонка (20 км, 4 стрільби, хвилина штрафу за неточний постріл). У світовому рейтингу в мене не найкращий хід, а внаслідок точної стрільби можна показати хороший результат. Хоча на цьому акцентуватися не варто, треба в кожній гонці викладатися на повну. Не кожного дня дають шанс в 16 років виступити на юнацькому чемпіонаті світу. Тому старався в кожній гонці показати максимум. Хоча очікування від спринту та індивідуальної гонки – різні. Але викладатися треба на повну в кожній дисципліні. 

– До речі, хто серед біатлоністів твоєї вікової категорії – такий собі Йоганес Бо. Кого бачиш лідером юніорського біатлону? 

– У світі серед юнаків багато є сильних біатлоністів. Але молодий «Йоганес Бо» – це Гжегож Галіца (18-річний польський біатлоніст). У цьому сезоні він і чемпіоном Європи став, і на олімпійському фестивалі у двох гонках мав нагороди, й на чемпіонаті світу срібло мав. Вважаю, він дуже сильний. 

– А хто для тебе є певним орієнтиром чи кумиром в дорослому біатлоні? 

– Віталік Мандзин. Спортсмен водночас і сильний, і молодий, і перспективний. Хотілося б виступати на такому ж рівні як він. Рівняюся на нього. 

– Коли Дмитро Підручний став чемпіоном світу у 2019-му, ти ходив у початкові класи. Що чув про той успіх лідера української команди? 

– У п’ятому класі я тоді був. Гонку дивився, але тоді ще не розбирався у світовому біатлоні та всіх нюансах. Я не знав, що і як, але цікаво було спостерігати за батьками, як вони вболівали, та я вже й сам трішки вболівав. Я розумів, що це українець і своїх треба підтримувати. 

– У вас найбільш біатлонна, мабуть, сім’я не лише в Україні, а й в Європі. Сестри, батьки, ти – всі в активному біатлоні… 

– Не думаю, що в нас сама біатлонна сім’я, я ніколи так не вважав. Мені завжди здавалося, що це родина братів Бо. Хоча, вони вже завершили кар’єру. Але ж результати в нас не такі, як у братів Бо. 

– З ким в сімействі найчастіше говориш про біатлон? Обговорюєш тренування, змагання, новини. З сестрами чи з батьками? 

– Так, біатлон, це головна тема, на яку ми спілкуємось завжди. Але найбільше про біатлон розмовляю з татом. Він мені й тренер, і в нього питаю поради, його думку. А коли збираємось усією сім’єю та починаємо спілкуватися, тема рано чи пізно переходить до біатлону. 

– Які мав відчуття, коли на чемпіонаті України в складі Тернопільської області виступав разом з сестрою Тетяною в сінгл-міксті? Одна ж справа вдома, а інша – на дистанції… 

– Відчуття були змішані, певна радість, веселощі, все ж таки це був перший наш сімейний вихід дуетом. Трішки я підвів команду (два промахи на вогневому рубежі), але якось старався потім реабілітуватись і зробити все можливе, щоб підняти нашу позицію трішки вище (Тарасюки фінішували на 5-й позиції). 

– У гонці на ЧУ-2025 стартувало кілька сімейних дуетів. Це була унікальна ситуація. Ви якось жартували між собою на цю тему? 

– Так, це дійсно було унікально, жартували з дуетом Хмілів трішки на цю тему, по-дружньому посміялись та й все. 

– Тарасе, які задачі вже окреслив для себе на сезон 2025/2026? 

– Стабільно провести його – принаймні, не гірше, ніж попередній. Здобути медаль на міжнародних змаганнях – це було б ідеально. 

Денис ШАХОВЕЦЬ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували