«Якщо в Україні будуть занадто низькі ціни на цукор, будуть скорочуватись площі під цукровим буряком, закриватись заводи. Врешті-решт це призведе до того, що цукру буде мало і він буде дорогим. Ба більше – питання чи взагалі ми матимемо український цукор?», – сказала вона для Інтерфакс-Україна. «Наразі цукрові заводи відпускають товар торговельним мережам по ціні в середньому плюс-мінус 19,8 грн/кг. 

Для переважної більшості цукроварень ця сума нижче рівня собівартості. Така кон’юнктура пояснюється, з одного боку, низькими світовими цінами, з іншого – великим обсягом виробництва, який перебільшує внутрішні потреби країни. 

Фактично 2024 року в Україні цукрові заводи виробили 1,8 млн тонн цукру, 464 тис. тонн було експортовано, 900 тис. тонн було спожито в Україні. Відтак з’явились великі перехідні залишки, які «тиснули» на ціну». 

До повномасштабної війни, навіть після втрати Криму, частини Донецької і Луганської областей, внутрішнє споживання становило 1,2-1,3 млн тонн. Зараз цих 300 тисяч тонн внутрішнього споживання галузі зовсім би не завадили. Але сьогодні понад 6 млн українців знаходяться в Європі і не знаємо повернуться вони чи ні, тож не знаємо, чи відновиться рівень внутрішнього споживання до довоєнних показників. Звичайно, у 2025 році площі під буряком відкоригувались із 250 тис. га до 200 тис. га, 2 цукроварні, які працювали у 2024 році, оголосили, що не працюватимуть у 2025 році. Очікувалось, що ці чинники приведуть до скорочення виробництва і ми виробимо майже  1,5 млн тон цукру. Але сприятливі погодні умови та правильні агротехнології принесли гарний урожай і суттєве збільшення обсягів. 

Аналогічна ситуація зараз і в Європі. Виробники там скоротили площі під цукровим буряком на 7-9%, сподіваючись на відновлення ціни до рівня понад EUR660 за тонну. Але очікуваного результату не отримали – показники врожайності перевищили середні по всіх регіонах  вирощування і зменшення виробництва цукру не сталось. Наразі ціна на цукор у Польщі практично не перевищує EUR400 за тонну. Власне, за такого рівня ціни експорт українського цукру туди виглядає недоцільним.  

Наведу ще один показовий приклад. У грудні 2023 року ціна цукру становила 23,96 грн/кг, у 2024-му – 23,98 грн/кг, а у 2025 році знизилася до 19,55 грн/кг. З точки зору споживача ситуація виглядає цілком комфортною, але для виробника – критичною. Свідомо не говоритиму про очевидні речі – робочі місця, податки чи роль цукрових заводів як містоутворюючих підприємств у сільській місцевості, так само як і про значення власного виробництва для продовольчої безпеки країни. Зверну увагу лише на один факт: понад 50% собівартості вирощування цукрових буряків – це імпортна, «єврова» складова, починаючи від насіння та засобів захисту рослин і закінчуючи паливом. 

Водночас ми бачимо, що ціна на цукор жодним чином не відреагувала ані на зростання курсу євро, ані на загальну інфляцію. У результаті маємо ситуацію, коли витрати виробників постійно зростають, тоді як ціна кінцевої продукції не просто не зростає, а навпаки – знижується. 

Розуміємо, що нинішня ситуація має циклічний характер. Ринок цукру вже неодноразово проходив подібні фази. Його розвиток можна описати параболою, і сьогодні ми перебуваємо в її нижній точці. Питання лише в тому, коли відбудеться розворот і почнеться рух угору. Цей рух ми розпочнемо разом із глобальним ринком – передусім за рахунок балансування через експорт. Щойно світові ціни на цукор почнуть зростати, експорт активізується, і весь надлишковий обсяг цукру з України буде спрямований на зовнішні ринки», – сказала Яна Кавушевська. 

Інтерфакс-Україна 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували