МІЛЬЙОНИ ПЕРЕГЛЯДІВ З УСЬОГО СВІТУ

Серед істориків та науковців фотоархів, зібраний на вебсайті «Леґіон Січових Стрільців», спричинив сенсацію. Це чи не єдиний ресурс, де фотографії з ориґінальних кліше періоду Першої Світової війни зібрані та систематизовані у такій кількості в одному місці. На світлинах зафіксовані бойові дії УСС у 1914–1919 роках, обличчя офіцерів, рядових бійців, життя і побут українців, зображення українських сіл і міст того періоду.

– Скануючи фотонегативи, я зрозумів, що навіть наявність цифрових копій в електронній базі архівних фондах не робить їх доступними для широкого загалу науковців і дослідників. Тому виникла ідея створити вебсторінку як відритий цифровий фотоархів, – розповідає Василь Лопух. – У мене вже був досвід створення подібного вебсайту про моє рідне місто Заліщики, і я подумав, що можу зробити щось подібне з архівом Українських січових стрільців. Реакція відвідувачів не забарилася. Першими днями роботи сайту на його електронну адресу надійшло півтисячі дописів і відгуків. Багато коментарів було у фейсбуці. Внутрішня статистика ресурсу показує, що станом на нині сайт має майже п’ять мільйонів переглядів і охоплює аудиторію України, Європи, США, Канади, Японії, В’єтнаму, Кіпру, Сейшельських островів, Об’єднаних Арабських Еміратів, Південної Америки, Австралії. Це свідчить про те, наскільки важливим є цей ресурс.

«ЦЕ СПРАВЖНІЙ СКАРБ!»

Василь Лопух родом із міста Заліщики на Тернопільщині. Закінчив інженерно-педагогічний факультет Тернопільського педагогічного інституту (нині – університету), а згодом аспірантуру. Працював доцентом кафедри філософії та економічної теорії педінституту. У 1998 році емігрував у США. У 2000-му став директором адміністрації Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці. 

– Коли я тільки-но починав роботу в НТШ-А у Нью-Йорку, серед архівних матеріалів мені кинулися в очі кілька десятків скриньок із фотонегативами на склі. Це був фотоархів із фонду Степана Ріпецького періоду Першої світової війни. Я розумів, що це неоціненний скарб і запропонував оцифрувати матеріали. Для цього був потрібен спеціальний сканер, вартістю у півтори тисячі доларів. На той час це були немалі гроші. Тим паче, що НТШ-А фінансується коштом пожертв українців-мігрантів. Утім, я таки переконав членів Управи Товариства, що це треба зробити. 

Процес сканування, зі слів пана Василя, був копітким і тривав із 2003 по 2018 роки. Всю роботу чоловік виконував на волонтерських засадах у вільний час. Спочатку негатив потрібно було почистити від багаторічного забруднення або грибка, потім зісканувати, присвоїти реєстраційний номер і внести запис у базу даних. На дзеркалі сканера поміщалося шість-вісім негативів. Їхнє оцифрування займало 20–25 хвилин. Якщо врахувати, що в архіві Степана Ріпецького було 1118 фотонегативів на склі, то можна лише уявити, скільки зусиль і часу на це пішло.

ФОТОЕКСКУРС У МИНУЛЕ

– Коли я дивився на фотографії, то бачив не просто знімки. У своїх руках я тримав частинку історії України. Це був своєрідний фотоекскурс у минуле, – розповідає Василь Лопух. – Про січових стрільців я чув ще в дитинстві. У нас в Галичині, пригадую, завжди на святах співали стрілецькі пісні. Були ще живі земляки, які брали участь у визвольних змаганнях. В Австрійській армії воював брат моєї бабці та ще один наш родич. Тобто я мав мінімальні знання про січових стрільців. Але те, що я побачив на фотографіях, стало для мене великим відкриттям. І йдеться не лише про сцени боїв, просвітницьку роботу усусів. Січовики створювали осередки «Просвіти», відкривали школи, театральні гуртки. Я знайомився з побутом українців. На знімках бачив картини тодішніх українських міст і сіл, святкування Різдва на фронті. Захоплювався архітектурою Києва, Одеси та Львова і простотою сільських білених хат. Я проводив аналогії із сучасними подіями в Україні. Із пильністю вдивлявся в обличчя молодих воїнів. Таких самих, які нині захищають Україну. Крім того, що січові стрільці хоробро воювали, вони ще й були інтеліґентною та освіченою армією. Може, на перший погляд, це трохи дивно, та я був вражений одягом і до блиску вичищеним взуттям воїнів. Вдивляючись у мужні обличчя, моє серце водночас обливалося кров’ю при згадці, що значна частина цього молодого генофонду була знищена. 

АБИ ЗБЕРЕГТИ ДЛЯ НАЩАДКІВ 

2018 року, коли фотокаталог уже був готовий, Василь Лопух на прохання Люби Волинець – кураторки Українського Музею і Бібліотеки в Стемфорді, штат Коннектикут, оцифрував 2800 кліше, які зберігалися у їхньому архіві. Згодом він там зісканували ще 450 фотонегативів на склі зі сховища Українського музею в Нью-Йорку. 

Пан Василь також з’ясував авторів світлин, які у важких військових умовах фіксували епоху. Це – Михайло Угрин-Безгрішний, Володимир Оробець, Іван Іванець, Теофіл Мойсейович, Василь Дзіковський.

– Часто люди цікавляться, за яких обставин фотоархів УСС опинився у США, – розповідає науковець. – З історичних джерел відомо, що після закінчення боїв і встановлення тоталітарної влади багато колишніх вояків Легіону УСС еміґрували за кордон, тому що на них чекали б репресії і тюрми. Більшість переїхала до США. Із собою вони привезли архівні матеріали, фото про історичні події і передали українським музеям, бібліотекам і Науковому Товаристві ім. Шевченка, щоби зберегти для нащадків памʼять про усусів.

ДЛЯ ТИХ, КОМУ ЦІКАВЕ СІЧОВЕ СТРІЛЕЦТВО

Оцифровані впродовж двадцяти років фотографії Василь Лопух впорядкував і розмістив на сайті «Легіон українських січових стрільців: фотоархів» – www.legionukrainiansichriflemen.com. Доступ до цього ресурсу став відкритий у березні 2025 року. Колекція охоплює період 1914–1919 років і складається з кількох тисяч фотонегативів, а також має розділ «Колекції», де є скани: «Альбом уніформ М. Битинського» з архівного фонду УМБ та фотографії і документи з фонду Михайла Гайворонського» з архіву Української Вільної Академії Наук у США. 

У грудні на вебсторінці відкрито доступ до нової колекції архівних фотографій: Альбом Пресової кватири УСС. 1914, 1915, 1016» з фонду «Фотоматеріали» Львівського історичного музею. 

Фотографії поділені на тематичні розділи, як-от «Роки», «Регіони бойових дій», «Авторські фотографії», «Без інформації». Кожне зображення має інформацію про реєстраційний індекс, місце зберігання, кому належить авторське право. Також архів містить поіменний список 4006 воїнів, які були у складі Леґіону за всі роки війни. Список уклав і надав для вебсайту тернополянин професор Микола Лазарович.

Велика частина фото поки що чекає на ідентифікацію. Автор сайту надіється, що відвідувачі допоможуть дізнатися, хто зображений на світлинах. 

У разі використання світлин власники архіву просять обов’язково вказувати назви інституції, фонду й реєстраційний шифр цифрової фотографії, який відповідає реєстраційному запису в архіві. Це важливо для захисту авторських прав і правильного використання культурних матеріалів.

Марія ІЛИК-БЕЗКОРОВАЙНА,

спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у США

На основній світлині – Українські січові стрільці, 1918 р., архів УМФ.

0

0

0

0

Ви вже відреагували