Усе почалося з бажання творити добро, а переросло у тихе диво в стінах храму святого апостола і євангеліста Івана Богослова. Тут освятили 20 унікальних ікон, створених для військових у межах проєкту «Доступна спадщина». Але за цими святими ликами стоїть не лише майстерність, а й велика, сповнена любові та надії історія жінки, яка навчила інших перетворювати молитву на мистецтво – Наталії Війтович. 

Шлях пані Наталії до іконопису – це свідчення того, як Господь веде нас незбагненними стежками до нашого істинного призначення. За освітою економістка, випускниця нинішнього ЗУНУ, вона понад сорок років присвятила підприємництву. Чверть століття свого життя Наталія віддала сфері краси, співпрацюючи з відомою компанією та допомагаючи жінкам ставати впевненішими у собі. Раніше пензлик у її руках створював вишукані весільні макіяжі, та з приходом війни все змінилося. Те, що починалося як захоплення і пошук душевної рівноваги, стало її духовною зброєю. «Коли почалася війна, я відчула ще більшу потребу писати ікони. Це врівноважувало мій стан, наповнювало світлом», – зізнається майстриня. 

Сьогодні творчість Наталії Війтович – це не просто мистецтво, це її особиста розмова з Богом і материнський подвиг. Вона називає свої ікони «духовним ППО» для наших захисників, і в ці слова вкладено глибокий зміст. Її син – військовий, який пішов боронити рідну землю. Вже сім місяців від нього немає звісток, його вважають зниклим безвісти під Покровськом. Та материнське серце не знає відчаю – воно живе вірою. «Я вірю, вірю… – тихо, але твердо каже пані Наталія. – Знаю, скільки було історій на фронті, коли, здавалося б, кінець, але після ревної молитви траплялося диво. Щира молитва здатна творити чудеса». Саме цій незламній надії присвячена її виставка «Коли зброя мовчить, говорять ікони». 

Особливе місце у її доробку займають образи, написані на дошках від ящиків із-під боєприпасів. Ця ідея народилася під час спільної молитви на вервиці. Те, що колись несло смерть і руйнування, в лагідних руках майстрині перетворюється на символ вічного життя. Перші кришки від ящиків обіцяв передати син, та не встиг… Але справа його живе:  Наталія створила вже майже 16 таких ікон. Одну з них військові продали на аукціоні, щоби придбати засоби радіоелектронної боротьби, ще одна стоїть у військовій частині як оберіг. «Бійці ревно моляться перед виходом на важкі завдання. Ця віра в Божу опіку їх рятує і мотивує», – ділиться художниця. 

Саме ця світла енергія Наталії Війтович об’єднала навколо неї інших жінок у творчій майстерні «Під Покровом Богородиці», що діяла на базі бібліотеки №4. Жінки з Краматорська, Покровська, Маріуполя, Херсона, Сум і Харкова – ті, хто втратив дім, але не втратив віри, – під її керівництвом і за підтримки модераторки Надії Ружук взяли до рук пензлі. Це був час духовного зростання: настоятель храму отець Василь Макоїд щодня проводив для них реколекції, розповідав про ангелів і святих, наповнюючи процес творення молитвою. 

Кульмінацією цієї натхненної праці став день освячення ікон. Атмосфера у церкві була по-справжньому родинною, та найзворушливішим став момент Божого промислу, якого ніхто не очікував. На службу завітав син однієї з учасниць майстерні – воїн, який служить у ЗСУ з перших днів великої війни. Він навіть не здогадувався, що саме сьогодні отримає освячену ікону, написану руками його мами. Це були сльози радості, гордості і великої любові. І саме ця перша ікона вирушить із ним у 67-му бригаду, на передову. 

Для Наталії Війтович цей момент став підтвердженням того, що молитва діє. Поки вона чекає на звістку від свого сина, її праця і віра вже захищають чиїхось дітей на фронті. Завдяки підтримці БФ «Світло реформації» та міської ради, проєкт «Доступна спадщина» перетворився на велику справу єднання. «Ми всі – Україна. Ми вистоїмо. Маленькою справою чи великою, молитвою чи іконою – ми наближаємо перемогу світла», – кажуть учасниці. 

І дивлячись на пані Наталію, яка попри власний біль продовжує навчати, творити і молитися, розумієш: у цьому і є наша сила. Її ікони – це не просто фарби на дереві, це застигла молитва матері, яка вірить, що світло обов’язково переможе темряву, а всі сини повернуться додому. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували