Ось починаю писати і знаю, що допоки завершу свої  роздуми, все може перемінитися кардинально: праведні стануть злочинцями, злочинців возведуть на трони, кого щойно восхваляли вже ладні знищити, а кого проклинали – почнуть обожнювати. Калейдоскоп абсурду та балагану. Зранку мовили одне, в полудень інше, а ввечері чуємо супротивне першому і другому. Довкола нас і в нас самих хаос, невизначеність, розчарування, байдужість, приниження людської гідності. У багатьох складається враження, що ми за крок до прірви.  

Біля зруйнованого варварами будинку лемент, молитовні слова отців, скрегіт металу і гуркіт обвалених стін. А ще – мертві тіла тих, які щойно обнімалися, жартували, мріяли, вчилися ходити… Небо посивіло від розпачу й лице його почорніло від димів. А неподалік регочуть молодики й крізь зуби цідять: «Так ім нада, западєнцам!» Щойно минув День Голодомору. Щойно всі ми за голови хапалися від розкриття картини казнокрадства на найвищому державному рівні. Щойно нам пригрозили до четверга «здати» Донбас і простити ворогів своїх. Кажуть, що до Землі наближається комета з нерегульованою траєкторією польоту, яку не можуть вирахувати вчені. Ми на межі, але чого: краху державності, здичавіння людства, апокаліпсису?  

Недавні звернення очільників держави до народу нагадували словесне знущання, набір погроз і зневаги. Мені гірко й боляче, що наша країна виявилася такою недалекоглядною. Зупиніться! Годі знущатися з людської довіри. Годі топтати святе, восхваляти брехунів і вигороджувати злодіїв. Вийдіть до людей, не відгороджуйтеся від них загонами охоронців, почуйте реальні думки та проблеми українства, не ліпіть із себе надпотужних мудрагелів. Ми не такі наївні й всяку фальш відчуваємо на своїй шкірі, бачимо у своїх селах і оселях. Досить! Але, до кого ж ці слова? Хіба нас хтось чує? Хіба з нами хтось радиться? Хіба оті небожителі з провладних кабінетів здатні зрозуміти мову матері, яка сина й чоловіка віддала на фронт, де ті пропали безвісти. І волає вона до неба: «Боженьку! Та за що, за кого? За отих злодюг ненаситних загинула моя рідня?» До кого цей крик, ці слова, хто її втішить? Хто? Чим? Як? 

Ми стаємо гробарями на цвинтарі вбитих ілюзій. Десь збилися на манівці, вийшли не на ту дорогу, або ж «вивели» нас туди. Ви думаєте, мені легко це визнавати, писати, що вмирає те, що серцем і працею прагнув подарувати дітям і внукам, відкрити світові нову благородну і чесну країну. А ви не ставили собі запитання, чому нами весь час правлять чужинці? Невже ми справді такі тупі, непутьові, неуки, які лад не можуть навести у своїй країні, очистити стайні від смердючого гною. Пора не бавитися в мудреців, а закотити рукави та спільно будувати Храм державності? Чого нам бракує – відваги, мудрості, знань?  

Хочу передусім звернутися до осліплих від шоу та оглухлих від реготу збайдуженців, яких ще й досі хоч греблю гати. Нічого на них не діє, бо тужать за «расєєю да савєтскім саюзам», де було так «харашо жіть»! Забирайтеся геть із цієї землі, бо це свята, омита кров’ю багатьох поколінь земля наших предків! Збирайте свої «манатки» і шуруйте колоною до «своїх визволителів».  

Вже скільки минуло часу від того злощасного викриття фінансових махінацій, а рішучих кроків чи рішень досі аніскілечки. Навпаки – прагнення все зам’яти, відсунути на задній план, витіснити іншими сенсаційними новинами. На розгляд комісією цього державного скандалу не з’явилися ані підозрювані міністри, ані їх шефиня. Взагалі – безкарність панує на всіх рівнях. Дери, бреши, кради – жодної кари за це не матимеш, якщо певний відсоток кидаєш в «общак».  

Питання про підняття рівня освіченості населення, виховання нового покоління свідомих, національно гартованих, досвідчених молодих фахівців для теперішньої влади є загрозливим. Їй потрібні неуки, якими легко керувати. Грошей вже стільки «заграбастали», що нема чим платити вчителям та за що утримувати школи. А темна маса, то для злодіїв – рай! В «управителів» зарплати від 350 тисяч до мільйона за місяць – хто таку «лафу» випустить із рук? Правоохоронці, прокурори, судді теж куплені й нездатні забезпечити незалежні розслідування та покарання. Коло замкнулося.  

Викритого мафіозі Міндіча ніхто й не збирається шукати, тим паче, арештовувати. Не було листів від САП чи Офісу Генпрокурора ні про зʼясування місця перебування, ні для вимоги депортації, ні про інші питання. Хто дав розпорядження пропустити авто, набите грошима і з розбійником за кермом теж ніхто нічого не знає. Гасло «кінець епохи бідності» переростає у «кінець життя від бідності». Бабуся віддає останні 100 гривень на ЗСУ, а клан «Fire Point» освоює мільярди на завишенні цін. Волонтери везуть харчі з Європи, а Міндіч вивозить валізи валюти спецкоридорами під охороною СБУ. Держава перетворилася в захисну фортецю для недоторканих олігархів.  

Світ відвертається від України, перестає вірити нам як людям і нашим ідеям. І тепер, коли існуюча система сиплеться, влада намагається перекласти все на людей. Із народом гратися не можна, бо один вже з «йолкою» у ростові опинився. Історія вчить, що вона нікого нічому не вчить, але в терпіння теж є межа. 

Трохи озлобленими склалися мої роздуми, але вони не лише мої. І кожної днини людей, що прозрівають, стає дедалі більше. А всяка кількість, відповідно до законів фізики, переростає у нову якість. Якою вона буде – не відаю, але те, що вона буде – не сумніваюся. Як я вже писав на початку – ще не відаю чого очікувати завтра, яким видасться ранок, бо все покрите густим осіннім туманом. Але вже сиплеться перший сніг, покриває землю, вистеляє нову сторінку історії нашої країни. І хай на ній пишуться життєствердні думки та світлі слова! І хай жодні нечестивці не переламають межу людської гідності! Тримаймося й відстоюймо свою честь та волю, братове! 

Олег ГЕРМАН, 
заслужений діяч мистецтв України   

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували