Марія Савчин народилася у с. Задвір’я на Львівщині. З юних літ була задіяна  до структур ОУН. У 1940 роках – провідниця юнацтва ОУН у Львові, надрайонова Українського Червоного Хреста Перемишлянщини, зв’язкова референтури служби безпеки у крайовому проводі ОУН. Від 1944  до літа 1953 перебувала в підпіллі на Львівщині, в Закерзонні, Карпатах, на Поділлі, Волині та Поліссі. Із 1945 року була дружиною полковника УПА, уродженця Козівщини Василя Галаси (Орлана) – спочатку заступника провідника Закерзонського краю, а від 1948 року провідника ОУН північно-західних українських земель. Майже весь час перебувала з чоловіком, виконувала в підпіллі складні завдання, займалася  налагодженням зв’язків підпільних кур’єрів, рейдами УПА, вела документацію, листування та звіти. Жила в постійній смертельній небезпеці, не раз переживала драматичні й трагічні ситуації, коли вирішувалася не тільки її доля, але доля її найближчих друзів і родини. 

Найбільшу трагедію Марія Савчин пережила в Польщі, коли 12 травня 1947 року була затримана співробітниками мдб у Кракові на конспіративній квартирі і змушена була залишити в їх руках п’ятимісячного сина Зенона. Усвідомлюючи, що сина від неї й так відберуть і шантажуватимуть під час тортур, щоб вона видала місце перебування Орлана, вирішила втекти, вистрибнувши через вікно з другого поверху будинку. Втеча вдалася. З великими труднощами добралася в ліс до чоловіка, але сина вони  втратили назавжди. Боротьба тривала. Негаразди підпільного життя та щоденні небезпеки кріпили їхню палку любов.   

Невдовзі  Марічка пережила ще одне  випробування долі,  коли привела на світ у жовтні 1948 року другого синочка Петруся. 19 січня 1949 року приїхала до Львова на зустріч із сестрою, де її  схопили співробітники мдб. Погрожуючи повним знищенням рідні, її відправили шукати чоловіка з вимогою переконати його до співпраці з органами мдб. У великому душевному стані вона насамперед кинулася рятувати тримісячного сина. З-під носа львівських кадебістів в січні 1949 року Марія зуміла вивезти його на Тернопільщину до Козови, а потім переправити до села Олесино, аби сховати у Василевих родичів Мартиновських. Згодом Мартиновські виховували Петруся як свого сина. Сама вирушила на Волинь до чоловіка. 

У 1952 році Василю Галасі передали під керівництво ще Вінницьку та Кам’янець-Подільську області. Навесні 1953 року склалася  ситуація, що  спонукала Орлана і Марічку покинути Кременецькі ліси і перейти на східні терени України. Під час переходу 11 липня 1953 року через зраду окружного  провідника Хмельниччини їх схопила  провокативна група кдб (псевдобоївка УПА), приспавши снотворним,  підсипаним у їжу. Із Хмельниччини їх перевезли до Київської тюрми  мдб. Довго намагалися схилити до співпраці. Пропонували встановити через кур’єра контакт із закордонним представництвом УГВР. Галаса не погоджувався на невідомого йому зв’язкового. Погодився врешті лише на кандидатуру дружини Марії, якій найбільше довіряв.  Василь спробував зіграти свою гру з кадебістами. Обоє таємно домовилися, що вона дає згоду на співпрацю, аби потрапити на волю, завербованою агенткою дістатися на Захід і розкрити світові провокаційні план мдб, спрямовані на знищення  українських визвольних осередків за кордоном. 

Перед від’їздом у 1954 році на Захід Марії Савчин дали змогу з вікна автомобіля побачити  шестирічного сина Петруся, якого виховували родичі.  Марія і Василь були впевнені, що вони більше не побачать одне одного. Після того, як плани кадебістів Марічкою були зірвані, Орлан очікував розстрілу, але 1958 року його засудили  до 10 років ув’язнення. Під час хрущовської відлиги 1962 року звільнили на волю. Він вдруге одружився і забрав до себе сина. 

Марія Савчин, виконавши свою місію, залишилася жити у США, де після пережитих поневірянь у лісах і криївках довго  хворіла. Згодом вийшла заміж, у другому шлюбі народила сина і дочку. До кінця життя брала активну участь у діяльності української діаспори. Була головою відділу Союзу Українок Америки. Написала знамениті, неодноразово видані мемуари «Тисяча доріг», присвячені визвольним змаганням українського націоналістичного підпілля. Це глибоко патріотичний твір, створений на реальних подіях, є неоціненним скарбом минулого України. Описаний  життєвий шлях цілого покоління, яке свідомо пішло на службу рідному народові, незважаючи на труднощі та небезпеки, несло цей хрест довгими роками, жертвуючи в безвихідних ситуаціях своїм життям. 

Постать Марії Савчин вважають символом відданості національній ідеї та  жертовності у визвольному русі 40–50-х років минулого століття. Її не стало 22 квітня 2013 року. 

Іван ДУФЕНЮК, 
селище Козова 

На світлинах: Марія Савчин (Марічка - зліва) і Наталка Козакевич (Сіра), 1943 рік; Марія Савчин (1925 – 2013); Марія Савчин і Василь Галаса (Орлан) із сином Зеноном.

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували