Головним кредом його життя була любов до України, яке він передав поетичними рядками:  
«Стаю перед тобою на коліна,  
Моя свята, прекрасна Україно…  
Тобою лиш живу,  
Тобою день стрічаю,  
Тобою мучуся, за тебе і згоряю…  
Але люблю… і я не заміняю  
Ані на що тебе, коханий краю,  
Бо я твій син,  
Твій незрадливий син 
Навіки!»  

Василь Ярмуш народився 15 вересня 1940 р. в селі Острів Тернопільського району в селянській сім’ї. Середню освіту здобув в Острівській восьмирічці і середній школі № 8 Тернополя. Через матеріальну скруту не міг продовжувати навчання, а пішов працювати до колгоспу, потім – на цукрозавод. У 1959 р. його призвали на військову службу в армію. Служив у Заполяр’ї. Взимку 1960 р. разом із двома товаришами потрапив у заметіль і дуже застудився. Його, як непридатного до служби в армії, відправили додому. Тож усе своє життя він лікувався і боровся зі складною хворобою. З 1966 по 1973 рік Василь навчався на факультеті журналістики Львівського університету. Писати вірші він почав ще учнем 9–10 класів.  

Висока національна свідомість передалася Василеві генетично від попередніх поколінь, від родичів. Його батько й мати шанували українську культуру, традиції, звичаї. Батьків рідний брат Михайло Ярмуш був у Січових стрільцях, воював за Україну у 1918–1921 роках. Мамин тато, Василів дідусь, Юрій Ванькевич і мамині брати Володимир та Іван були членами ОУН, вояками УПА й загинули в боях із московсько-більшовицькими окупантами. Батька Василя, Ілька Ярмуша, за те, що не хотів вступати до колгоспу у 1950 р., більшовики заарештували, побоями і голодуванням в тюрмі відібрали здоров’я, і він передчасно помер.  

Тож Василь ніяк не міг примиритися із радянською владою. Він, як і Василь Симоненко, Василь Стус, розумів і відображав у своїх творах жорстокість і зло тоталітарної системи, показував, що причиною всіх бід і страждань українського народу є панування чужинців на нашій землі.  

Василь проводив велику громадську роботу, пропагуючи українську пісню, слово. При Тернопільській районній газеті він створив літературно-мистецьке товариство «Розмай», яке готувало молодих поетів, прозаїків, композиторів. У клубі села Острів під його керівництвом діяли гуртки художньої самодіяльності, які часто давали концерти у містах і селах краю.  

Та пильне око КДБ не дрімало. За поезію такого змісту і громадську активність Василя переслідували, арештовували, проводили обшуки, забирали рукописи, не давали працевлаштуватися, хоча він був хорошим журналістом.  

Незважаючи на всі труднощі життя, ускладнені важкою хворобою, Василь боровся і не спокусився на прохання й обіцянки тодішньої влади, яка обіцяла йому хорошу роботу, заможне та матеріально забезпечене життя, щоб він тільки написав вірші, які б прославляли радянську владу та її вождів. Але він цього не зробив, не зрадив своїх родичів і всіх героїв, які віддали життя за Україну.  

У 1973 р. Василь одружився з медсестрою Марією Гринчишин. У них народилося двоє дітей: дочка Мирося і син Тарас. Василь був добрим сім’янином і щасливим батьком, але здоров’я у  нього ще більше піднепадало.

Важка хвороба, переслідування призвели до того, що дуже рано у 36-річному віці 22 вересня 1976 року Василь Ярмуш покинув білий світ.  

За своє коротке як спалах зорі життя, В. Ярмуш створив високопатріотичну і високохудожню поезію, написав прозові твори, частина яких розміщена у збірках «Казка про тебе», «Граніт і полум’я», «Зійшла в полях озимина», «Над Серетом».  

За радянських часів ім’я поета-патріота замовчували, забороняли проводити вечори його пам’яті. Коли я, автор цієї статті, у 1982 р. приїхав працювати в Острівську восьмирічку і разом із тернопільськими поетами Борисом Демковим та Євгеном Безкоровайним почали готувати вечір пам’яті В. Ярмуша, мені спочатку заборонила цей захід проводити місцева влада, а пізніше викликав секретар Тернопільського райкому партії і сказав: «Вірші В. Ярмуша попахують націоналістичними ідейками і проводити вечори про нього забороняємо». 

Аж у часи національно-визвольних змагань 15 вересня 1990 р. в с. Острів уперше провели вечір пам’яті Василя Ярмуша. Того ж року місцеві просвітяни домоглися перейменування частини вул. Леніна в Острові на вулицю ім. В. Ярмуша.  

У 2000-му я зібрав, упорядкував і видав книжки В. Ярмуша «Україно моя барвінкова» та «Мелодії, освячені любов’ю», а також написав і видав повість про Василя Ярмуша «Життя, мов спалах зорі». Того ж року, популяризуючи творчу спадщину Василя Ярмуша, у місцевій школі створили кімнату-музей видатного земляка, ревного патріота і талановитого поета.  

Казимир ЯРЕМА,  
голова Тернопільської районної організації Всеукраїнського об’єднання «Просвіта» ім. Т. Шевченка 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували