Серед видань: «Найдовша подорож» Оксани Забужко, «Жовтий князь» Василя Барки про пережитий голодомор України 1932 –1933 рр., «Історія України» Ярослава Грицака, «Героїчні казки» тернополянки Ірини Мацко.  

– А потім ми звернулися до громади з пропозицією пожертвувати українські книжки, їх переклади, казки для дітей, адже в нас є українська недільна школа, – розповідає Леся Петруняк. – Так з’явилася бібліотека в бібліотеці, бо багато перекладених і написаних про Україну книжок передали нам також італійські організації. Особлива книжка – «Облога. Роман про Маріуполь» італійця Андреа Нікастро. Письменник, старший міжнародний кореспондент найважливішої італійської щоденної газети «Вечірній кур’єр» (Corriere della Sera) працював військовим кореспондентом у Боснії, Косово, Сербії, Гаїті, Перу, Еквадорі, Індонезії, Чечні, Афганістані, Іраку, Грузії, Ірані й Україні. У своєму творі про Маріуполь Андреа  виклав власний погляд на події лютого-травня 2022 року в Україні.  

Cеред українських книжок є і збірка віршів «Срібні роси червоні від крові» Олександри Карої, яку з Тернополя привезла на острів військовослужбовця 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Зоя Головатюк. Пані Зоя розповідала, що Олександра Кара авторка майже тридцяти книжок, волонтерка, бере участь у зборах на найнеобхідніше для фронтовиків. А я додаю, бо добре знаю поетесу, що найсвіжіші свої книжки «Мої гердани», «Сталева воля» і «Срібні роси червоні від крові» вона з волонтерськими вантажами передає на фронт. Жінка вистояла, переживши втрати  чоловіка і обох синів, які стояли на захисті інтересів України. Поезія Карої торкається тем втрат, розлуки, болю, але також віри, надії та прагнення до перемоги. Поетеса у своїх віршах просить у Всевишнього опіки над захисниками: «Не срібні, а червоні наші роси, це кров людська, що ллється на траву. Ми просимо у Бога, дуже просим, Щоб сили дав нам вистоять в бою». 

Територія острова Іскія становить приблизно 46 кв. км, це сплячий вулкан, який мовчить із ХІІІ  століття, забезпечуючи нам сейсмічну зону і дихаючи термальними водами. Тут проживає до 60 тисяч населення, зокрема, майже три тисячі українців.  

Леся Петруняк 23 роки тому з Новояворівська, що на Львівщині, приїхала у відпустку подивитися на цей острів – перлину Неаполітанської затоки в Тірренському морі, неподалік Неаполя. Тут і оселилася, але частина серця її залишилася в Україні. Земляки зустрічалися часто, бо острів – популярне місце для оздоровчого туризму. Багато жителів працюють у готельному, ресторанному бізнесі або пропонують термальні процедури. Сільгоспвиробники вирощують виноград, лимони, інжир, оливки. Місцеве вино та оливкова олія мають особливий смак завдяки мінеральному ґрунту. Леся працює в потужній  туристичній фірмі, над офісом якої висить прапор України. 

Історія асоціації українців розпочалася п’ять років тому, коли на острові з’явився священник о. Роман Бриндзей із Чорткова. 

– Ми своїм статутом передбачили не лише культурні заходи, недільну школу, фестивалі вишиванок, а й реальну юридичну, психологічну, гуманітарну підтримку. Кожен співзасновник організації відповідає за свою ділянку роботи. Юрій Рудка мій бойовий заступник, Леся Юркевич – секретарка та директорка суботньої школи «Зернятка України», Ірина Косаревич і Олександр Бевзюк відповідальні за роботу з документами. Організацією  волонтерства і логістикою займаються   Віктор Удич, Наталія Рудка, Таня Костюк. Це мої однодумці і я всім безмежно вдячна за їхній неспокій і бажання наблизити перемогу України. Власного приміщення у нас нема, але мерія Іскія-Порто виділила нам перший поверх своєї будівлі. Там ми не тільки збираємося, щоб почуватися частиною великої української родини, а й відкрили школу «Зернятка України».  

Кожна дитина – це зернятко, що за доброго догляду та виховання росте, міцніє та перетворюється на пишні колоски. А допомагає це втілити дуже гарна вчителька Світлана Мех, яка навчає дві групи різновікових  дітей. Серед них є і щойно прибулі, і  такі, що народилися вже на острові і не дуже розмовляють українською. Але всі вони на святі останнього дзвоника співали разом із присутніми «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». 13 школяриків читали вірші, ставили сценки із вистави, танцювали і подарували свято української культури не тільки своїм батькам, а всій громаді та нашим італійським друзям.  

А навпроти мерії – церква, вона не наша, а спільна, де о. Роман Бриндзей  проводить служби й італійською мовою, але щонеділі маємо українськомовне служіння. Коли в Україні розпочалася широкомасштабна війна, церква стала осередком гуманітарних зборів для тих, хто потребує, і нашого єднання. Люди з асоціації чергували в поліції, аби допомагати українцям із перекладом, оформленням документів і в лікарні, де треба було пройти перевірку на ковід. Ми створили групу у соцмережах, де один одному допомагаємо, оголошуємо  події та збори для ЗСУ. Разом із церковною громадою купили дві швидкі і половину суми доклали до третьої. Разом із громадою ми їх напакували медикаментами і смаколиками. На свята, коли збираємо подарунки нашим військовим, то долучаються прихожани всіх церков. Збори продовжуються постійно. Перевізники безплатно все це доставляють в Україну.  

У церковній громаді, де настоятелем о. Бриндзей, заснували спільноту «Матері в молитві». У ній беруть участь п’ятдесят матерів, а їх координаторкою стала Лариса Мричко. Ми переконані, що молитва матері – це найпотужніша зброя, яка сьогодні є в руках українського народу.  

Давня дружба нас єднає з благодійною італійською організацією «Промінь світла». Ми з ними буваємо в лікарнях, де лікують українок, які не мають тут родичів, підвозимо їм ліки і все необхідне, а головне – приділяємо увагу, яка також зцілює.  

Наші італійські друзі додають упевненості, що добро завжди перемагає зло і ми разом перейдемо від допомоги – до перемоги й відбудови України. 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у країнах Європи 

Острів Іскія-Порто (Італія)    




 

0

0

0

0

Ви вже відреагували