Рай, село на Бережанщині. За переказами, власник земель Бережанського господарського ключа Адам Сенявський у середині XVII ст. оглянув зазначену  вище місцевість і був вражений її красою та величчю природних ареалів. Його захоплення розділила з ним і дружина Єва. Саме їй, з огляду на їх імена (Адам і Єва) й навколишню природну естетику краю, сяйнула думка цій безумовно райській місцевості дати назву Рай. 

Колись місцевість на Чортківщині через красивий замок-палац, ландшафтний парк, оранжерею називалася Райгород, згодом вона стала частиною села Колиндяни. 

До речі, поблизу с. Вербів, що на Підгаєччині, був свій маленький Райок – таке наймення мав мальовничий хутір, у якому у 1949 р. було 16 дворів. 
У Збаразькому районі є село закоханих – Коханівка. Цей населений пункт багатий на прадавні любовні історії та казкові краєвиди.  

А на околиці с. Вікно на Гусятинщині є товтрова гора Любовня. Відразу зринають слова Тараса Шевченка з його «Тополі»: «Кохайтеся ж, любітеся, як серденько знає…».  

Українці завжди прагнули жити у мирі з усіма народами. На Бучаччині є село Жизномир. У другій половині  XVII ст. тривала війна з турками. Вони наступали з-за гори, яку місцеві жителі назвали Крукова. Люди героїчно оборонялись і відбили напад завойовників. Перемога їм далася нелегко, багато хто поліг у цій жорстокій битві. Після бою зібралися жителі на площі, вийшов уперед старий розумний чоловік і сказав: «Ми перемогли сильного ворога тому, що трималися дружно і діяли згуртовано. Але не бажаємо більше боїв, а хочемо жити в мирі й спокійно працювати. Хай же запанують у нашому краї жизнь і мир, і хай наше село віднині так і зветься – Жизномир». 

На Підгаєччині є село Мирне (колишня назва Теляче), а поблизу Тернополя – Миролюбівка (до 1964 р. – Чортория). 

Солов’ї  – хутір приєднаний до с. Кривчики, що на Збаражчині. Так називають і птахів-символів України. Співці добра і кохання, провісники весни і волі, натхненники неперевершеного таланту. Правда, нині соловейкам на хуторі вже майже немає кому співати, бо залишилося лише три будинки. 

Під спів солов’їв краще колихати (люляти) немовлят, вони швидше засинають і бачать, мабуть, різнобарвні, казкові сни. Поблизу с. Великий Ходачків, що на Козівщині, є хутір Колисандрівка, а на Лановеччині – с. Люлинці… Кольорові сни приходять із Бучаччини – зі села Сновидів.  

Коли на вулиці квітне й буяє весна, що може бути  романтичнішим? Є у нашому краї села Веснівка, що на Козівщині, Травневе – Збаражчині, Квіткове – Бережанщині, Цвітова – Бучаччині. Залишається нагадати, що за весною перший літній місяць має назву, як село на Підгаєчччині, Червень. 

Села Красне на Гусятинщині, Красна – Зборівщині, Милівці –  Чортківщині, хутір Миланка поблизу с. Сосище, що на Шумщині за переказами отримали такі гарні назви за мальовничість цих населених пунктів і за милих людей, які тут проживали.  

Дівочі (Дівичі) скелі – гора, скелі в Кременецьких горах. Про них є багато легенд. Одна з них розповідає, що дівчата, щоб не потрапити в полон до татар, зв’язалися косами і кинулися зі скель, які на їх честь назвали Дівочими. 

Поблизу с. Стигла (Стігла), що на Монастирищині, вниз за течією Дністра, є гідрологічна пам’ятка природи – водоспад Дівочі сльози. Джерела, що б’ють з-під землі, зливаються в струмок на висоті 3,5 м, звідти вода падає у вигляді тисячі краплинок-сльозинок. Легенди і перекази також пов’язують цю назву з татарами. Поблизу теперішнього водоспаду була велика битва між ними та місцевими оборонцями, в якій загинуло багато юнаків. Дівчата довго оплакували своїх захисників, аж до останньої сльозинки, згодом на цьому місці й утворився водоспад. 

Варто зазначити, що на Тернопільщині є багато мальовничих водоспадів, про які народ переказує  романтичні легенди. Взяти хоча б два найвідоміших: Червоногородський (Джуринський) –  один із найбільших і найкрасивіших в Україні та Русилівський – найбільший в нашій Батьківщині водоспадистий струмок. 

Ви хочете жити як у Швейцарії, Франції чи хоча б так, як у Чехії, Угорщині, Польщі? Тоді вам потрібно побувати на хуторах: Швейцарія, який увійшов до с. Підруда,  що на Теребовлянщині, Французівка у складі с. Саджівка на Монастирищині, Варшавки, що належать до Вишнівця. Чи в селах: Чехів, що на Монастирищині, Угорськ на Шумщині, Угринів на Підгаєччині. І навряд чи хто захоче, хіба найромантичніші, на хутори Сахалін поблизу с. Ридомиль Кременецького, Курили біля Скала-Подільської чи Кавказ неподалік від с. Долина Чортківського районів. 

Близнюки і Мачуха. Близнюки (Близнята) – дві товтрові гори-останці на околиці м. Скалат Підволочиського району. На схід від них – гора Мачуха. Назва Близнюки виникла через їхню подібність, до того ж вони – наче зліплені докупи. За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Як каже народна мудрість: «Головонько наша бідна, що в нас матінка не рідна!» Вона перетворила їх на гори серед поля, але Господь покарав і її («Сирітська сльоза не капає дарма») – вона також перетворилася на гору. 

На Тернопільщині надзвичайно багато назв, з якими пов’язані сотні романтичних легенд про любов, кохання, вірність і віру в Господа. Це і Свята гора, і Божа гора, і Орлине гніздо, Кривда, Велике сідло, острів Інь та Янь – всіх не перелічити… А які гарні і романтичні краєвиди у Дністровському каньйоні… А скільки історій, легенд зберігають тернопільські замки, палаци, храми, печери…  

Тож наша Тернопільщина як у вірші І. Січовика:  
Красивий, щедрий рідний край 
І мова наша солов’їна. 
Люби, шануй, оберігай 
Усе, що зветься Україна… 

Віктор КАРПОВИЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували