Живописне село на Заліщанщині оперезане смарагдовими крайками доглянутих городів і золотистих ланів. Печать і печаль століть у візерунках мурів і пам’ятних хрестів помітно контрастують зі світлими тонами нових часів…   

Того літнього дня під синім-синім дзвоном неба сонячні литаври будили хліборобів до жнив 2025-го. Довга колона зернових фур на обочині, шеренга потужних європейських комбайнів на жнивному майданчику край розлогого лану в урочищі Мочула свідчили: час вирушати в загінку… 

Село приємно втішило чистотою центральної дороги й сортувальними контейнерами для сміття: видно, що тут дбають про благоустрій і порядок, люди навчилися сортувати побутові відходи – пластик до пластика, скло до скла, фольгу до фольги…  

Залишаю автівку в затінку (за вікном – понад тридцять градусів) на прицерковнім майдані та іду до центральної двоповерхової садиби (колишня контора колгоспу), в якій нині Новосілківський старостат, крамниця та відділення «Укрпошти», праворуч якої заквітчаний барвистим орнаментом банер нагадує подорожньому: «УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ». А неподалік звідси сяє свіжими фарбами дивовижна окраса Тернопілля – неповторний меморіал Борцям за незалежність України. 

Незвичну конторну тишу будять голоси, що доносяться крізь навстіж відчинені двері… 

Їх двоє у тіснуватому офісі поштового відділення. Зліва від дверей на робочому місці – Іванна Губіш, листоноша (за приємним збігом обставин – із газетою «Сільський господар» у руці), навпроти за бар’єрною стійкою – зосереджена на моніторі та клавіатурі комп’ютера – Галина Томчук, начальниця відділення.

  
– Раніше було три поштарки на село, тепер нас двоє, – каже Галина Василівна. – Нічого, справляємося, звикли… Крім періодики, дбаємо про своєчасну доставку незахищеним стареньким, хто не може самотужки здолати шлях із дому до пошти, пенсій та інших соціальних виплат, допомагаємо із розрахунками за електроенергію та послуги зв’язку. А ще виконуємо функції продавців найнеобхідніших у хаті продуктів харчування чи предметів домашнього вжитку.  

Поки нема відвідувачів, знайомимося ближче. В Іванни Михайлівни – 9 років «поштового» стажу, вдома – літні батьки, чоловік Володимир – доброволець і син Андрій, хоч і отримав серйозне поранення, нині в лавах лицарів-оборонців України. 19-річна донька у Чернівцях працює стоматологинею. Галина Василівна понад 20 років віддала українській пошті. А ще – певною мірою причетна до розвитку родинних дрібно-фермерських традицій села. 

Оскільки того дня вони мої, так би мовити, єдині «гіди» Новосілкою, розпитую, хто нині «править бал» у селі, бо ж від колись потужного колективного господарства тільки згадки залишилися… Славні хлібодарські традиції свято бережуть і продовжують у нових умовах буття досвідчені механізатори Олександр та Анатолій Гарап’яки, Андрій Бей, Володимир Турчак, Роман Гоменюк, які володіють найнеобхіднішою хліборобською технікою і завше готові прийти на допомогу людям. 

 
Звісно, запитую й про нашу газету. 

– «Сільський господар» – газета популярна в нашому селі, – каже добродійка Іванна. – Читають її здебільшого люди літні. Комусь «виписую» вдома, хтось приходить на пошту сам. Як, наприклад, Марія Адамівна Матвіїв, яка  колись працювала в ланці, а тепер пенсіонерка. Ще пошту не привезли, а вона вже у нас. Знає, коли газета, тож сама приходить забрати.  

Із найактивніших новосілківських читачів газети поштарка відзначає Дмитра Івановича Піскера (доля привела його сюди в лихі часи ганебної акції «Вісла», він швидко прижився і став одним із найшанованіших у селі, адже професія покрівельника не кожному до снаги, перекривати новобудови шифером чи бляхою зуміє не кожен). Василь Яремій, колишній «афганець», якому й тепер не раз болить давнє поранення, дуже подобається «Сільський господар», а ще Ольга Шкільнюк, Ольга Тхорик, Марія Шкільнюк… Всіх не перелічити. 

– А молодь нині у смартфонах, планшетах, ноутбуках, – додає завідувачка поштового відділення Галина Томчук. – Не дуже охоча до газет.  

…За вікном зупинився фургончик Укрпошти. Ігор Іванович Сеньків, водій, який літ зі сорок трудиться у  сфері поштового зв’язку Борщівщини, заносить у відділення брезентовий мішок із кореспонденцією. Іванна Михайлівна поспішає його прийняти, адже в ньому – добро, яке вкотре слід доставити людям… Серед усього – і 36 примірників улюбленої газети «Сільський господар». Окремим пакетом – пенсії, на які з нетерпінням очікують старенькі, адже для багатьох – то єдиний порятунок і добро на схилі літ. Я не сумнівався: новосілківські доброносиці доставлять його своєчасно. 

Степан ТАТАРСЬКИЙ, 
спеціальний кореспондент газети «Сільський  господар» на Борщівщині 

Світлини автора. На основній  – Ігор Сеньків, Іванна Губіш і Галина Томчук. 


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували