– До мене люди самі звернулися, – розповідає майстриня-вишивальниця. – Запитували, чи вишиваю закодовані імена. Кажу: та не пробувала, знаю, що таке роблять, але там зовсім інша тканина, інший хрестик – дуже дрібний. Подумала: а чому б і ні? Вишивати я вмію, голку в руках тримаю вправно. Спробувала – і сподобалось. Спочатку для себе, потім для друзів. Почала шукати кольорові тканини, щоб були гарні відтінки. Вишиваю під лупу – з підсвіткою. 

Творчиня погоджується: в цій роботі треба бути віртуозом. Коли вишивала писанки та ялинкові прикраси, неповторністю яких і заробила впізнаваність власного «почерку» поміж любителів тих виробів по всіх усюдах, то там можна було помилитися, скажімо, в кількості хрестиків, і відтак попороти. У мікровишивці помилка просто недопустима, бо доведеться все починати з нуля. Тож пані Галина береться за роботу пізно ввечері, поза часом на роботу і сімʼю. «Хто з дітей у ТікТоці сидить, хто на плейстейшені грає, а мама вишиває!» – віджартовується на розпитування. 
Галина Басараба у Чорткові – невістка. Родом із Теребовлі. Мати двох дітей – 16-річного сина, що навчається в училищі, та доньки-третьокласниці.

 За спеціальністю – економістка, менеджерка державних установ, 13 років пропрацювала на державній службі. Тепер – разом із чоловіком у приватному бізнесі, що не має нічого спільного з її творчістю. Тож це – справді втіха для душі, самореалізація наділеного Господом обдарування. «Очам важко, спині також важко, але душевно заспокоює», – зізнається жінка. І додає про неймовірне піднесення, коли захоплені замовники констатують: виготовлений виріб реально різниться від попередньо представленого на фото – він набагато кращий! Здогадуюсь, чому: мабуть, робить своє позитивна енергетика майстрині, вкладена в її роботи. 

Власноруч створені зразки цих бентежних красою див вона носить й сама. Не лише для задоволення, а й почасти пропагуючи серед тих, хто мимоволі заворожено задивиться на таку оригінальну красу. «Мушу бути рекламою! – відбувається жартом у тему. – Запитують: «Де купила?». Відповідаю: «Сама зробила». 

Мікровишивкою жінка займається недавно – лише якийсь місяць. Почалося все з кулонів – отаких досконалих, на деревʼяній основі. Згодом додалися ще й сережки – як комплект прикрас в етностилі. «А тепер уже хочуть мати генокод і у вигляді брелока, – зауважує п. Галина. – Тобто код імені можуть носити й чоловіки, не лише жіноцтво. Зрештою, не тільки імені. Виготовляла вироби зі словами «щастя», «добробут», «кохання». Маю ще й схеми слів «мир», «Україна», «слава ЗСУ» – кому що до вподоби». І повідомляє, що отримала замовлення й на браслет. Бо це нове віяння впевнено запановує простір наших уподобань, підсилене хвилею прив’язаності до рідного, національного, до правічних витоків. 

– Моя колежанка з Німеччини, в минулому київська журналістка, придбала кілька таких комплектів, носить і пишається, пропагуючи у світі генокод українства, – звіряється вишивальниця, коли заводимо бесіду в русло поширення її робіт. 

Тобто намагаємось відстежити географію, де вже «прописалися» ті рукотворні дива. Йдеться й про згадані вже вишивані ялинкові прикраси, і про великодні писанки. 

– До Англії брали наші українці, зокрема і з Чорткова, дуже багато писанок в національних тонах, синьо-жовтої барви, – починає перелічувати моя співрозмовниця. – Переважно на подарунки – і англійцям також, – деталізує. – На Італію перед святами забрали дуже багато, особливо до Рима. А ще – у Польщу. Одна пані з Польщі «забагла» аж 30 вишитих яєць на шпажках. Виявляється, вона ними залюбки прикрашає різні предмети в домі, створюючи святковий інтер’єр. І до Америки брали. Та всюди, бо, як кажуть, нашого цвіту по всьому світу. Ще одинадцятикласники Чортківського ліцею № 1 ім. Маркіяна Шашкевича разом із вчителями їхали перед Великоднем до Франції – у сімʼї своїх ровесників, з якими спілкуються. То також брали в мене вишивані писанки на сувеніри з України.

Анна БЛАЖЕНКО 

Чортків City 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували