Цитуємо: «Одна справа пропаганда, яка часом говорить просто дурниці. А інша справа, що робить цей київський режим. А він взяв на озброєння так звані методи атентату. Це бандерівські методи, коли наприклад Ярослава Гашека оголосили ворогом українського народу і жорстоко на очах у сім’ї зарубали сокирою… Тобто, повідомили - і зарубали»… 

Ми не «проффессори» і не «академіки», але знаємо, що Ярослав Гашек до останнього дня працював над книгою «Пригодами бравого вояка Швейка» в Липницях (Чехія). Він уже не міг писати сам, а тому диктував секретареві, спеціально для цього найнятому. Як згадує секретар, востаннє він записував 29 грудня 1922 року, а через п'ять днів, 3 січня 1923 року, Ярослава Гашека не стало. 

На той час Степанові Бандері було лише 13 років(!) і він у жодному разі не міг бути ідеологом політичної течії свого імені.  

Вочевидь, новоспечений «русскій академік» Азаров сплутав (прізвища ж майже схожі) Гашека з Ярославом Галаном, убитим 24 жовтня 1949 (47 років) у робочому кабінеті у Львові. Смерть спричинили 11 ударів сокирою по голові. Оголошувалося, що приводом для вбивства стали антиклерикальні памфлети письменника. За офіційною радянською версією, вбивство вчинили два бойовики ОУН-УПА, один із яких, Михайло Стахур, був особисто знайомий із письменником. А от командувач УПА Кук та деякі сучасні дослідники припускають, що замах організували співробітники радянського міністерства державної безпеки з метою дискредитації українського націоналістичного підпілля в очах громадськості. 

Але ж російському «акадєміку» на те начхати. Що Гашек, що Галан... – підсумовує Ігор Гулик. Тим паче, що «одна справа пропаганда, яка часом говорить просто дурниці»... 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували