У відповідь на розпитування мама завжди сердилася, аж поки не відрізала: «Запамʼятай: у тебе тата ніколи не було. Я тобі і за маму, і за батька».

 Насправді цю подвійну функцію виконувала бабця Любця, як її ще з дитинства називала Аліна, бо була переконана, що кращої бабуні, ніж у неї, нема ні в кого. З малих літ дівчинка звикла бачити поруч себе свою турботливу няньку. Бо мама вже майже 15 літ як поїхала у Грецію. За той час тільки раз приїжджала, привезла повні валізи всіляких потрібних і не дуже подарунків та й знову поїхала на Корфу до свого Нікоса. Казала, що то її чоловік, але бабця Любця журилася: який же він чоловік, коли шлюбу не брала? А тепер і Аліні настала пора на заміжжя. Перш ніж відважитися на такий відповідальний крок, дівчина привела свого коханого додому. Так ніби на каву з тортом запросила, а насправді дуже хотіла, аби бабця оцінила його і сказала, чи підходить їй Микола за чоловіка.   

Бабця чемно пригощала Миколу своїми стравами, вела невимушену розмову, ніби ні про що. Але насправді все підмічала та зауважувала кожну деталь у поведінці і словах гостя.  

– Ну що я тобі скажу? – мовила, тільки-но Аліна провела Миколу до автобусної зупинки. -– Поки ти бігала на кухню, я обережно випитала Микольцю про його сім’ю. Зрозуміла, що там не все добре. Його батьки мали тільки двох дітей, але чогось віддали Миколу змалку в інтернат, він там і школу скінчив. Або його мама з татом питущі, або якісь такі, що не дають собі ради. Одним словом, помочі від його сім’ї не чекай. Але Микольцьо – добра дитина, то також відразу видно. І знаєш, що мені найбільше сподобалось? Те, що для нього женитися означає не просто весілля, а те, як він буде утримувати свою сім’ю. Не знаю, чи ти помітила, але він весь час говорив не «я», а «ми»: «ми розбудуємо», «ми закладемо сад». Навіть признався мені, що ви вже надумали зайнятися тепличним бізнесом.   

– Так, бабцю Любцю, Микола щось таке говорив мені про це, але я гадаю, що то буде не скоро.  

– Ой, Алінцю, гадаю, ти помиляєшся. Він розказував, що працював у Голландії у тепличному господарстві і добре вивчив ту справу. Питав, чи готова я йому віддати під теплицю шість соток. Я йому сказала, що як прийде в хату не просто зятем, а господарем, то віддам йому весь город – я вже застара, щоб робити так, як у молоді літа, а помагати буду. Одне тобі, доню, можу сказати. За таким господарним чоловіком будеш, як за кам’яною стіною. Але вибирати мусиш сама, бо тобі з ним жити. 

Бабця як у воду дивилася. Уже за рік заміжжя Аліна розглядала своє життя до і після заміжжя як два полюси. Їхній невеличкий будиночок «підріс» на ще один поверх. У кінці городу уже зазеленіли молоді щепи груш, яблунь, слив, вишень, черешень і навіть абрикосів. А на початку городу, поближче до хати виблискували до сонця дві величезні теплиці.  

Роботи у них і справді було багато – трудилися усі втрьох з ранку до пізнього вечора. Але вже восени на подвір’ї стояла новенька машина, з’явилися гроші, щоб погасити кредит.  

На празник до них приїхала Миколова родина: тато з мамою і старший брат зі своєю сім’єю. Будинок перед тим добре прогрівали, бо знали, що серед гостей буде і малятко –  наймолодшому Миколовому племіннику недавно виповнилося пів року. Але, незважаючи на це, на гостині було якось холодно. Розмова ніяк не клеїлася. Аліна тягнула лямку молодої господині як скрипучого немащеного воза. Гості швидко змітали все з тарілок, і більше мовчали, ніж говорили. Хіба, як прощалися, то сказали, що чекають Миколу і Аліну у себе на Різдво.  

– Бабцю, що мені робити? – запитала, поки Микола порався надворі. – Ніяк не хочу їхати туди. Ти ж бачила, як свекруха мене очима поїдала.  

– Ти, Аліночко, такого мені навіть не говори. Хочеш-не хочеш, а то тепер твоя родина, мусиш їхати. І говорити до свекрухи маєш файно.  

– А про що мені з нею говорити?  

– Зі старшими людьми можна говорити про багато чого, а найперше – про їхнє здоров’я. То вони люблять, по собі знаю. І цукерок їм із татом побільше купи, як завше, старі люди собі на то грошей шкодують.  

Бабусина порада спрацювала. Поїздка до родичів удалася. 

А недавно, як сніг випав на початку квітня, до Миколи зателефонував брат і сказав, щоб той приїжджав і то вже, бо тато сильно захворів і хоче з усіма попрощатися. Микола дружини із собою не брав – вона вже на третьому місяці вагітності, їй не можна хвилюватися. Але повернувся додому знервований і аж зчорнілий. Виявилося, що татові полегшало, але Микола сильно посварився з братом. За батьковим заповітом, старшому синові відписувалася хата, а молодшому належався пай. 

Але брат Петро категорично заявив: «Якщо йому пай – то хай забирає до себе і тата з мамою та й доглядає їх до самої смерті». Закінчилося тим, що тато згодився переписати заповіт.  

Аліна, втішаючи чоловіка, аж сама розплакалася, так її душила та несправедливість:  

– Ну як так можна? Ти ж така сама їхня дитина! Мало того, що тебе в дитинстві так відіпхали з дому, то тепер ніби зовсім відрізали. 

Увечері вся заплакана вона переступила поріг бабусиної кімнати.  

– Бабцю, порадь, – присіла на  край її ліжка. – Що нам робити, щоб своє повернути?  

– А вам так треба той пай? – обережно взяла внучку за руку.  

– Бабцю, ти не розумієш! Земля – то інвестиція у майбутнє. Як той пай стане наш, то ми будемо по півтора тисячі за нього щороку отримувати.  
– Послухай мене, донечко, – сказала тихо. – Я вже стара. Коли минуся, то ти лишишся зовсім без родини. А як почнете сваритися за землю, то і твій Микола також, бо його сім’я просто відвернеться від нього. А самому на світі ой як важко, це я добре знаю. І ти готова за півтора тисячі на рік назавжди відмовитися від родини? Іди і поговори про це з чоловіком.  

Уранці, ледь зарожевіли від перших променів сонця шиби у вікнах, Аліна постукала у двері.  

– Знаю, бабцю Любцю, що ти вже не спиш. І ми  пів ночі проговорили.  

– Ну, і до чого договорилися? – підвела старенька сиву голову з подушки.  

– Ти правильно сказала, що найвигідніша інвестиція – це інвестиція у свою сім’ю. А родину не можна купити ні за які гроші. А ще Микола сказав, що ти у нас – найкраща і найрозумніша бабуня на світі. 

Валентина ЖДАН 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували