У березні нинішнього року виповниться уже 23 роки, як знаний на Тернопільщині управлінець і громадський діяч Володимир Михайлович Колісник очолив селище Козлів, а згодом – і всю громаду. Ми поспілкувалися з головою про те, як йому вдається розвивати громаду в складні для України часи. 

– Володимире Михайловичу, розкажіть, як формувався життєвий шлях багаторічного очільника Козлівської громади? 

– Із дитинства я цікавився історією, багато читав і навіть мріяв стати істориком. Після служби в армії вступив до Львівського університету, де здобув відповідну освіту. Спершу працював учителем, потім заступником директора, а далі й директором школи. Згодом обставини склалися так, що мене обрали головою селища. Відтоді я вже п’ятий термін очолюю громаду. Не шкодую про свій вибір, адже за роки вдалося зробити чимало корисного для людей. 

– Керувати громадою, та й не просто очолювати, а й розвивати її – справа не проста, надто під час війни. Як вдається впоратися із труднощами?  

– Труднощів чимало. Працюючи роками у місцевому самоврядуванні, я бачив необхідність змін. 2015 року, з початком децентралізації, ми одними з перших створили об’єднану громаду. Це дало змогу розпоряджатися власними коштами, планувати розвиток  сіл та оперативно розвʼзувати проблеми. За цей час ми суттєво змінили громаду на краще. 

– Не секрет, що бюджет громади залежить від бізнесу. Як співпрацюєте з підприємцями? 

– Для розвитку, певна річ, важливий бізнес. На території нашої громади діють кілька підприємств. Найпотужніше з них – «Агропродсервіс інвест» під керівництвом Юрія Малюти, який є не тільки бізнесменом, а й великим благодійником. Юрій Станіславович постійно допомагає громаді, зокрема, військовим: забезпечує пальним, купує автомобілі для фронту, допомагає пораненим. Загалом усі працівники «Агропродсервіс інвесту» завжди з розумінням відносяться до потреб людей і допомагають. 

Плекаю надії і на Козлівський цегельний завод. На жаль, більше десяти років не функціонує. Однак, він повністю збудований, оснащений усім необхідним приладдям. Минулоріч завод мав уже запрацювати, але через брак робочих рук, труднощі з віяловими вимкненнями електроенергії роботу довелося призупинити. У це підприємство вкладені чималі кошти, тож певен, що невдовзі воно таки запрацює. У нас є ще й спиртзавод. У 2019 році його придбала приватна фірма з Києва. Однак, знову ж таки з початком війни роботу заводу також поставили на паузу. Сподіваюся, цього року обидва підприємства відновлять роботу, давши людям робочі місця, а бюджету – додаткові надходження.  

– У Козлові першими в Україні створили місцеву  пожежну частину охорони, а згодом ще й поліцейську станцію. Як Вам це вдалося? 

– У 2003 році державну пожежну частину закрили, і постало питання: що робити далі? Велике приміщення та пожежні автомобілі залишалися без використання, а головне – що робити людям, які там працювали? Адже це були справжні фахівці своєї справи, тому вирішили створити місцеву пожежну станцію. Спочатку там працювало лише шестеро осіб, але згодом штат виріс до дванадцяти. Минулого року приміщення та автомобілі були передані у нашу власність, що дало змогу планувати реконструкцію станції. Тепер можемо покращити умови праці для наших працівників. 

Ми також давно хотіли, щоб у нашій громаді з’явилася поліцейська станція. Для цього створили комфортні умови у ЦНАПі. Там тепер працює офіцер громади, який має службове авто. Дбаємо про те, щоби наші мешканці почувалися у безпеці і захищенішими. 

– Не можемо оминути теми війни. Скільки хлопців із громади воюють, як допомагаєте їм і їхнім сім’ям?

– Із Козлівської громади на фронті воюють приблизно півтори сотні хлопців. З початком війни допомога війську для нас була і є в пріоритеті. Минулого року ми заклали у бюджет півтора мільйона гривень для допомоги військовим та їхнім сім’ям. По 10 тисяч гривень матеріальної допомоги виплачуємо військовим, які проходять реабілітацію після поранення. Купуємо подарунки дітям до Миколая, напередодні Великодня надсилаємо захисникам продуктові набори тощо. Минулого року пів мільйона гривень ми скерували на допомогу Третій штурмовій бригаді, 200 тисяч гривень – на прикордонний загін. Виготовили і відправили на фронт 1200 протиавтомобільних «їжаків». У січні цього року уже передали на Донеччину шість протитанкових «їжаків». Возили будівельні матеріали для відновлення багатостраждального Харкова. Відправляємо хлопців для будівництва фортифікаційних споруд у Донецькій і Дніпропетровській областях. Робимо усе, аби наблизити нашу перемогу.   

– Із початком війни тисячі українців змушені були втікати від обстрілів. Скільки ВПО прийняла Козлівська громада та чи є такі, що прижилися? 

– На початку війни з прифронтових територій до нас у громаду приїхали 252 особи. Пригадую як ми зустрічали їх на залізничному вокзалі. Ті перелякані очі, сльози, розпач. Люди їхали у невідомість, не відаючи як  їх зустрінуть, чи допоможуть. І, чесно скажу, були приємно вражені нашою гостинністю. Ніхто із них не платив за проживання. Зрештою, за три роки війни 52 із них вирішили залишитися. Придбали будинки, завели господарку, хтось працевлаштувався, хтось вирощує малину, а хтось орендує магазин і зайнявся торгівлею. Вони надзвичайно відкриті, товариські люди, активно допомагають фронту. 

– Як змінилося місцеве самоврядування завдяки реформі децентралізації? 

– Громада отримала змогу самостійно розпоряджатися коштами та планувати розвиток. Це стосується відновлення шкіл, лікарень, закладів культури. Завдяки цьому ми відкрили сучасний дитячий садок, відремонтували спортзал та їдальню у школі. 

– Які плани на майбутнє? 

– Основне – закінчення війни. Ми прагнемо до розвитку бізнесу, збільшення бюджету, і, звісно, чекаємо наших хлопців із перемогою. 

– Щиро дякуємо за змістовну розмову, Володимире Михайловичу. Нехай усі задуми здійснюються на благо громади та України. 

Зоряна ДЕРКАЧ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували