Для мене особисто Василь Хлистун, окрім цієї всім відомої пісні, автором тексту якої був український режисер, актор театру та кіно В’ячеслав Жила, окрім усього того прекрасного і багатого його творчого доробку, асоціюється ще з двома піснями. Перша з них – Анатолія Горчинського, нашого улюбленого «метра», маестро, автора і виконавця власних пісень, тернополянина, режисера і просто друга… Але з Василем вона дуже тісно пов’язана.  

Мова про пісню, а точніше відеокліп на пісню Анатолія Горчинського «Троянди на пероні». Десь на початку 2000-х Анатолій Аркадійович ту свою давню і улюблену багатьма пісню, нарешті, сам заспівав і записав. І було знято на неї відеокліп. Зробила це тернопільська студія «Вісь». Сюжет кліпу такий: Анатолій Горчинський у стильному червоному піджаку, дуже модному в ті часи, йде пероном тернопільського вокзалу, зупиняється посеред того перону, задумливо дивиться і виконує пісню про троянди на пероні. Головний герой у цьому відео  він – сивочолий маестро Горчинський, який іде, хвилюється, то знімає, то одягає окуляри, співає, і наче з висоти свого досвіду спокійно і щемливо розказує ліричну історію про любов, розлуки та зустрічі. 

Є у цьому кліпі ще один герой – високий харизматичний красень у темних окулярах, крислатому чорному капелюсі, довгому шкіряному плащі, з блискучою червоною гармонією в руках. Він схожий одночасно на американського гангстера та іспанського мачо – героя-підкорювача жіночих сердець. Незворушний, стриманий у жестах, цей джентльмен стоїть, спершись спиною на ліхтарний стовп посеред перону, грає на своєму красивому музичному інструменті у моментах, де в супроводі звучить соло, дивиться крізь темні окуляри на небо, колії, поїзди, що пролітають повз, людей – пасажирів і тих, хто їх проводжає чи зустрічає... 

Цим героєм і був музикант Василь Хлистун.   

Намагаючись знайти якісь джерела про історію появи цього кліпу,  у електронному фрагменті робочої версії книги журналіста Михайла Маслія «Червону троянду дарую я вам» натрапила на фото програмки ювілейного авторського концерту-бенефісу з нагоди 80-річчя Анатолія Горчинського, який відбувся у палаці «Україна» в Києві 29 вересня 2004 року. І от серед прізвищ артистів, які виступали того дня на сцені, бачу: «Анатолій Горчинський, вірші Левка Крупи – «Не так, як всі». Виконує лауреат всеукраїнських конкурсів Василь Хлистун (м. Тернопіль)». Яка неймовірна знахідка! І який глибокий у цієї пісні зміст! «Сприймаю світ оцей не так, як всі…».   

В пошуках історії кліпу, де є Горчинський, Хлистун і троянди на пероні, ця інформація мені мало чим допомогла. Зате вдалося розібратися, чому на тернопільському пероні Василь Хлистун грає саме на гармонії! Та тому, що, як він сам зізнався в одному з давніх інтерв’ю, яке днями було опубліковане у соцмережах, саме гармонія – «гармошка», як сказав тоді співак, була його першим музичним інструментом, який він самотужки освоїв в дитинстві і який йому спеціально придбала мама, аби її обдарований син вчився грати!  

Історія ще однієї пісні Василя Хлистуна, про яку зараз згадую, мені також близька. Йдеться про пісню «Моя кохана». І це – наша з Василем Хлистуном спільна праця. Маю чернетку тексту, яку знайшла у папці «Songs» на своєму комп’ютері, і запис пісні, який блукає нетрями інтернету.  
А щодо її історії, то  Василь якось звернувся до мене з проханням доробити текст. В мене вже був такий досвід співпраці з іншими поетами, тому я без вагань погодилася. Отож Василь приніс мені початковий текст, фонограму, яку записав Олександр Попеляр, і делікатно попросив не затягувати з процесом творчості. Згадую, що він хотів зробити цю пісню в подарунок своїй дружині. Мені довелося тоді трохи «погратися» зі словами, бо Василь хотів, аби текст вийшов легким і водночас символічним. Адже багато чого в ньому мало проглядатися, так би мовити, крізь рядки. Навіть більше, ми завуалювали в тексті ім’я дружини Богдани (там є рядочок «Ти мені Богом дана»).  

Але що найголовніше! Саме тоді, коли ми писали «Мою кохану», я відкрила для себе Василя Хлистуна не просто як талановитого  співака і музиканта, легкого та веселого співрозмовника, а як романтика, для якого любов, турбота про сім’ю, ніжні почуття в житті були дуже важливими. 
Пишу я все це тільки тому, що, на жаль, особисто Василю Хлистуну ніколи цього не говорила і тепер просто хочу сказати! З одного боку, на жаль, страшенно пізно. А з іншого: мовлене слово – воно полетіло, і хтозна в яких сферах таки буде почуте… 

Олена ЛАЙКО 

Василь Хлистун народився в 1962 році в селі Криве Підволочиського району. Музичну освіту здобув у Теребовлянському вищому училищі культури. Працював концертмейстером у Тернопільському районному будинку культури, у відділі культури Великоберезовицької селищної ради. Записав чотири пісенні альбоми: «Хлопці, будем жити», «Це любов земна», «Подаруй мені любов»,  «Українки – найчарівніші дівчата». Заслужений артист України. Лауреат багатьох всеукраїнських і міжнародних пісенних конкурсів,  без перебільшення, був улюбленцем тернопільського глядача. Колектив редакції «Сільського господаря» висловлює щирі співчуття рідним і близьким. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували