«Чого ви дивуєтеся? Молодий голова, господар ось і прагне, щоб жителі громади жили в комфорті», – мовив водій автобуса. Не гаючи часу, попрямували до голови громади Сергія Добалюка, аби розпитати, як у цей непростий час вдається «тримати марку».   

«Передусім допомагаємо війську» 

– Сергію Володимировичу, Ви очолили Козівську громаду чотири роки тому. Довелося пережити епідемію, а тоді й початок війни. Як попри всі негаразди вдається тримати громаду на плаву? 

– У 2020 році я очолив новостворену громаду, яка налічує 36 сіл.  Було багато амбітних задумів як зробити так, аби людям було комфортно жити… Однак, розпочалася пандемія «ковіду».  Були труднощі з масками, бахілами, халатами, кисневими станціями… Пригадую, як ми за сприяння народного депутата України Івана Чайківського організували пошиття захисних халатів у Тернополі, які передавали в нашу громаду… Тоді спільними зусиллями, за підтримки місцевих аграріїв, вдалося побудувати кисневу станцію. Здавалося, все потроху минає, але підступний  ворог думав по-іншому і в лютому 2022 року ступив із війною на нашу землю. 

Пригадую, зібрав у селищній раді мешканців сіл, представників бізнесу, духовенство. Одноголосно прийняли рішення, що мусимо триматися купи та підтримувати одне одного і військо. Організували блокпости, на яких чергували чоловіки. Бувало, привозив їм їжу, стояв разом із ними. Створювали тероборону... Війна раптово докорінно змінила наше життя. У планах було чимало проєктів: ремонт центральної дороги у Козові; разом із обласною радою мали зробити дорогу від села Бишки до Конюх; реконструкція центру. Все поставили на паузу. Першочергово допомагаємо війську… 

Наша громада прийняла майже три тисячі вимушених біженців. Селили їх у садках, школах. Зрештою, триста осіб прижилися у нашій громаді. Активно допомагали їм наші аграрії. Зокрема, Олександр Пеляк директор ФГ  «Вікторія-92» обладнав для ВПО гуртожиток із усіма зручностями… 
Гадаю, можемо говорити і про наші здобутки. Коли я очолив громаду, було 90 мільйонів гривень власних надходжень у бюджет. За спроможністю ми посідали двадцяте-двадцять п’яте місце в області. Тепер Козівська громада у десятці кращих! За чотири роки ми не лише вистояли, а й стрімко розвиваємося, маємо уже 160 мільйонів власних надходжень! 

– Як підтримуєте військових та їхні сім’ї? 

– Ми прийняли програму щодо допомоги військовим. Тим, хто отримав поранення, виплачуємо по 10 тисяч гривень; мобілізованим – по 3 тис. грн; тим, хто підписав контракт із ЗСУ – 5 тисяч гривень. Дбаємо і про сім’ї загиблих воїнів, їхнім неповнолітнім дітям виплачуємо кошти.  Намагаємося забезпечувати потреби військових частин, які до нас звертаються. На сесії голосуємо за спрямування коштів на закупівлю РЕБу, «Старлінку», дронів тощо. Загалом на допомогу фронту спрямували майже 4 мільйони грн. Розумію, що ця сума не є захмарною. Однак, ми й не мали військового ПДФО. Тож робимо, що можемо… 

– На Козівщині активно розвивається волонтерський рух. Розкажіть про найактивніших помічників ЗСУ. 

– З початком війни при селищній раді у відділі культури, молоді і спорту відкрили волонтерський центр, куди люди мали змогу приносити різноманітну допомогу.  Очолює культурний сектор нашої громади неймовірна людина  Світлана Андрушків. Висловлюю їй велику подяку і шану, адже вона, як ніхто, знає, що таке війна. Пані Світлана втратила єдиного сина, в якого залишилися молода дружина та двоє маленьких діток. Попри біль і смуту, не покладаючи рук, невтомно допомагає війську. 

…З початком війни ми здійснили більш як  80 поїздок на фронт. Закупили, відремонтували, долучилися до купівлі більш як  пів сотні автомобілів.  
Окрім того, працівники селищної ради, відділів освіти і культури складаються коштами. До прикладу, тепер збираємо на РЕБ «СИНИЦЯ» вартістю 179 тисяч  гривень, який передамо на Торецький напрямок. 

Скажу відверто, хто до мене звертався особисто, ніхто не отримав відмови, всі прохання були виконані. Як-то кажуть, зернина до зернини колосок плете.  

Плідна співпраця бізнесу і влади 

– Пане голово, чи готова громада до складної зими?  

– Як-то кажуть: надійся на краще, але готуйся до гіршого. Заклади освіти, медицини, культури забезпечені генераторами, купили потужні промислові генератори для комунальних установ. У разі блекаутів люди матимуть воду. Наші центральні котельні працюють на дровах. Комунальна техніка, сольові суміші, все у стані готовності. У нас діють пункти незламності, зокрема, у селищній раді, на цукровому заводі, у будинку культури. Є облаштовані бомбосховища, маємо резерв палива… 

– Багатьом відомо про Ваші особисті зусилля щодо залучення інвестицій. Що нині робите у плані пожвавлення економічної активності в громаді?  

– Аби громада була успішною, мають бути створені робочі місця. Адже це розвиток, податки та благополуччя людей. Кілька років тому фірма «Онур» саме шукала земельну ділянку для будівництва асфальтного заводу. Її представники звернулися з цим питанням до мене. Розумів, що всіма методами потрібно їх втримати і запевнив, що готовий сприяти у всьому. До війни на цьому підприємстві працювали 135 людей. На жаль, почалася війна. Поки що виробництво призупинили. Якби все налагодилося, ми б отримували у бюджет громади приблизно 2,4 мільйони гривень ПДФО. Маю велику надію, що після закінчення війни підприємство відновить роботу. 

Тема цукрового заводу для мене була дуже болюча. Там працювали мої батьки, і я свого часу. Тому поставив перед собою завдання – відновити його роботу. Зібрав аграріїв громади. Були присутні власник Радехівського цукрового заводу Віталій Сікорський, народний депутат України Іван Чайківський. Намагався донести їм необхідність функціонування заводу. Ми маємо сировину, то чому повинні віддавати її на інші області? Дякую кожному аграрію, адже завод функціонує, сировини вистачає, є 120 робочих місць із достойними заробітними платами. Завод приносить у бюджет разом із податками на землю і ПДВО 15 мільйонів гривень на рік.  

Нині, як ніколи, об’єдналися бізнес і влада. Кожен працює у себе на території, немає жодних конфліктів.  

Складне питання реформ… 

– Невдовзі вступить у дію закон, згідно з яким школи, де навчаються менш як  45 дітей, держава не фінансуватиме. Як із цим у Козівській громаді? 

– У зв’язку з війною економіка в країні у надзвичайно скрутному стані, а отже, скорочуватимуть  видатки, зокрема, й освітня субвенція. Держава ставить вимоги, щоб освітні заклади відповідали певним вимогам, та передусім нам треба думати про дітей. Для навчального процесу важлива здорова конкуренція між учнями, якість освіти. Нині у нашій громаді є чотири опорні заклади. Зокрема Козівський ліцей №1 з трьома філіями, Козівський ліцей №2, який має 4 філії, опорні заклади у Городищі і Конюхах, які мають по дві філії.  Працює й знаний Козівський ліцей імені Герети. Як надалі розвиватиметься освітня реформа, ще невідомо. Поживемо – побачимо… 

– А як щодо медицини у громаді? 

– Реформи нині відбуваються у багатьох галузях, зокрема, й медицині. Дякую усім причетним до того, що наша лікарня здобула статус кластерної. У ній сформований потужний колектив фахівців. Коли я очолив громаду, прийняли рішення ПДФО, яке надходило від лікарні, повертати на її розвиток. За ці роки сума сягнула 19,5 мільйонів гривень. За ці кошти зробили ремонти, перекрили дах, покращили умови в палатах. Тепер виник конфлікт щодо того, щоби провести конкурс на посаду головного лікаря, оскільки у чинного керівника контракт закінчується у грудні. Тому й запропонував йому брати участь у конкурсі на загальних умовах. Стосовно цього точаться суперечки. Однак, моя думка – непохитна… Сімейна медицина працює добре, лікарі висококваліфіковані. Ми зі свого боку чим можемо, їм допомагаємо.

 
Майбутнє – за молоддю! 

– Пане голово, розкажіть про серце громади – її активну творчу молодь.  

– Я надзвичайно пишаюся молодими і прогресивними односельцями. Ваша газета уже розповідала про зразковий театр «Дивосвіт», учасники якого беруть участь у всеукраїнських і міжнародних конкурсах. Часто вони гастролюють селами і збирають кошти на ЗСУ. У нас є гарні танцювальні колективи. У Козові діє осередок молодіжного руху «Українська молодь – Христові», яку очолює отець Володимир. Діє також гурток із управління дронами. Закупили два 3D принтери, на яких спробуємо друкувати деталі для дронів і, якщо все вдасться, передавати їх у Міноборони. 

 
Нещодавно я запровадив «День з головою», у межах якого запрошу учнів старших класів до себе і розповім як працює влада, що таке бюджет. Моя мета – показати молоді, що влада відкрита. Важливо створити такі умови, щоби вони навчалися і залишалися на місцях розвивати нашу громаду та й Україну загалом. 

– Щиро вдячна за цікаву та змістовну розмову. Бажаю Вам, як молодому прогресивному голові, надалі ставити перед собою важливі цілі та впевнено втілювати їх задля процвітання Козівської громади.  

Зоряна ДЕРКАЧ

0

0

0

0

Ви вже відреагували