ДО СВЯЩЕНСТВА – ЧЕРЕЗ ВОЛОНТЕРСТВО

– Такий, напевно, був задум Господній, щоб я став священником парафії, яку заснував наш земляк із Тернопільщини митрополит Йосип Сліпий, – каже о. Богдан. – А ще я закінчив Тернопільську духовну семінарію, яка носить його ім’я. Вже отримавши диплом, продовжив навчання в Папському університеті Івана Павла II в польському місті Краків. Захистив науковий ступінь «ліцензіат богослов’я». Але коли розпочалася повномасштабна війна, я прийняв рішення призупинити навчання і присвятити себе допомозі українським біженцям, які шукали прихистку в Польщі. Спочатку разом з іншими волонтерами зустрічав наших співвітчизників на вокзалі. Пізніше співпрацював з американською благодійною організацією, яка надавала гуманітарну допомогу Україні. Я був їхньою довіреною особою, виконував усі їхні замовлення. Закуповував різне військове спорядження: одяг, взуття, бронежилети, дрони, тепловізори і передавав нашим захисникам в Україну.

Волонтерський досвід у мене вже був. У 2014 році, під час навчання у семінарії, я неодноразово з товаришами доставляв гуманітарну допомогу в зону АТО, зокрема, в міста Лисичанськ і Попасну. 

Волонтерство у Кракові зіграло велику роль у духовному житті отця Богдана Насипаного. Саме там у 2022-му він познайомився з правлячим єпископом Пармської єпархії святого Йосафата УГКЦ у США владикою Богданом Данилом, який прибув для зустрічі з українськими біженцями. 

– Я віддався людям, а Бог подарував мені цю зустріч, аби довершити моє священниче покликання, – говорить о. Богдан. – Згодом в одній із розмов владика сказав, що у США є потреба в українських священниках і запропонував мені стати одним із них. Довірившись Господу, я прийняв рішення нести слово Боже українцям за океаном. 

ЦЕНТР ДУХОВНОСТІ ТА КУЛЬТУРИ 

Торік на свято Покрови, коли парафія у Пармі відзначала півстолітній ювілей, о. Богдан прийняв дияконські свячення, а цьогорічного лютого – священничі. Тут, далеко від Батьківщини, він став і духовним наставником, і порадником у важку хвилину для українців, які приїхали до Америки в різні хвилі еміграції. 

– Віра в Бога дає людині на чужині пережити різні труднощі та досягнути успіху, – каже священник. – В американській Пармі українців єднає Церква. Ми прив’язані до неї, бо вона наш духовний центр. Водночас храм – це не тільки місце служби, а й культурний центр, який гуртує українців. Це те місце, де люди відчувають дім, маленьку Україну. Щонеділі після літургії у нашому парафіяльному залі відбуваються зустрічі, де можна ближче познайомитися з українцями. Ми організовуємо фестивалі, концерти, на які також приходять американці, щоби ознайомитися з нашою культурою. Виручені кошти організатори скеровують на потреби Збройних сил України. До речі, на фестивалях найбільша черга – за нашими варениками. Вони дуже смакують американцям. Вареники на парафіяльній кухні ліплять українці. Кожен охочий може їх купити. На території храму є дитячий майданчик, волейбольне і футбольне поле, де  хлопців навчають професійному футболу. Це все теж допомагає гуртувати українців. 

Уже шостий рік на парафії Покрови Пресвятої Богородиці проходить Всеамериканська молодіжна проща, до якої долучаються духовенство на чолі з єпископами та українська молодь. Цьогорічну прощу, в якій взяли участь понад сім сотень людей із 17 штатів, присвятили 40-літтю відходу до вічності Патріарха Йосипа Сліпого.

«МИ ДАЛЕКО, АЛЕ МИ – ПОРУЧ»

З початку повномасштабної війни парафія активно допомагає Україні. Багато постраждалих наших співвітчизників знайшли прихисток у домівках українців у Пармі. Саме при церкві Покрови у 2014 році заснували нині одну з найбільших у Штатах благодійну організацію «Асоціація «Клівленд Майдан», яка допомагає українцям із часів Революції Гідності. Посильну допомогу нашим захисникам надають волонтери групи «Врятуй Україну»та благодійна організація «AIMUkraine». Вони проводять ярмарки, конкурси, лотереї, майстер-класи на підтримку ЗСУ.

– За більш, ніж два роки повномасштабного вторгнення кількість парафіян нашого храму зросла в рази, – розповідає о. Богдан. – Серед них є багато тих, хто нині чекає з фронту чоловіка чи сина. Хтось оплакує велику втрату на війні. Є, на жаль, і ті, хто місяцями, а то й роками чекає звістки від найріднішої людини з фронту. Наодинці їм дуже важко впоратися з горем, тому вони йдуть передусім до храму і шукають розраду в Бозі. 

«ПІДТРИМКА МОЛОДІ – МОЄ СЛУЖІННЯ»

На особистій сторінці о. Богдана у фейсбуці є багато світлин, де він у товаристві дітей і молоді. Це свідчить про те, що одна з основних місій його священства – бути опорою для молодих людей. 

– Ціль мого священичого служіння для молоді – щоби вони не втратили зв’язок з Богом, навчилися спілкуватися з Ним, – каже духівник. – Водночас я щоразу нагадую про їхнє коріння, що вони є частинкою однієї великої родини – України. Спільно з Пластом та Спілкою української молоді, духовним наставником якої я є, прагнемо, щоби хлопці та дівчата зберігали і підтримували національну ідентичність. При церкві Покрови ми створили дитячий парафіяльний хор, який нині налічує майже пів сотні учасників. 

Дзвінкі дитячі голоси прославляють Бога і нашу рідну українську мову. Щотижня у нас відбувається катехизація. Діти приступають до Першого причастя. Влітку влаштовуємо для них «Веселі канікули з Богом». Цього року була рекордна кількість учасників – понад дві сотні. 

ЛЮБИТИ І ТВОРИТИ ДОБРО 

– Часто американці дивуються, як українцям упродовж багатьох десятиліть вдалося зберегти мову. А все завдяки Церкві, – продовжує священник. – Ми прагнемо, щоби жоден українець в еміграції не був обділений увагою і турботою. Для кожного покоління організовуємо певні заходи. Цієї осені, наприклад, започаткували Євангелізаційний проєкт «Подружня формація». Українські сім’ї з переїздом у Штати також проходять певні випробування. Тому наша місія – допомогти їм зберегти ментальний добробут.

Під час навчання у семінарії мені подобалося писати есе. В одному з них я написав, що дуже люблю людей і хочу зробити багато добра для них. А щоб мати сили творити добро для ближніх, треба всім серцем любити Бога. Лише з Його допомогою здобудемо перемогу; лише з Його благословенням збережемо наші корені. Бо в них – сила і майбутнє України.

Марія ІЛИК-БЕЗКОРОВАЙНА, 

спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у США

0

0

0

0

Ви вже відреагували