Жоржини родом із Баворова

У мальовничому селі Баворів Великогаївської громади усі знають, що у Світлани Джафарової найкращі жоржини. Жінка вирощує неймовірну красу просто на власному городі. Часто її квіти стають окрасою весіль, днів народжень чи інших свят, а буває, що чоловіки їдуть хтозна звідкіля саме до неї за букетом для коханих дружин…

Певна річ, що уже осінь і сезон квітів позаду. Однак, хочеться повернути на наші сторінки ще хоч трішки літнього тепла та різнобарв’я. А заодно розпитати у господині секрети вирощування її улюбленців.

Світлана – корінна уродженка Баворова, тут і мешкають із чоловіком Володимиром. Квіти вирощує понад дванадцять років. Каже, що спершу садила лише для себе, експериментувала, розпочинала із найпоширеніших, найпростіших сортів. Зрештою вирішила, а чому б її хобі приносило не лише задоволення, а й невеличкий дохід, завдяки якому можна придбати нові сорти і цікавинки. Заручившись підтримкою чоловіка, вирішила спробувати садити квіти вже на більшій площі, яку виділили на городі.

Квітникарка розповіла, що жоржини цвітуть від липня до перших приморозків. У серпні-вересні ця квітка користується неабияким попитом у флористів. Її часто використовують для декору. І не дивно, адже вона неймовірно красива, має різноманітні забарвлення і форми.
Нині Світлана на городі вирощує більш як півтори тисячі кущів кулеподібної форми, каже, що вони морозостійкіші, не займають багато простору і мають цікаву кольорову палітру.

«А ще я вирощую мініатюрні жоржини, такі собі мікрокульки, квітка сягає не більш як два сантиметри. Вони є неймовірно ніжним доповненням у квітковій композиції», – додала жінка.

Світлана каже: «Жоржина – вибаглива квітка». Родом вона з теплих країн. Батьківщиною квітки є Південна Америка та Мексика. Квіти увесь час потрібно «закопувати-викопувати». Навесні, коли вже немає загрози приморозків, (у наших краях це приблизно кінець квітня – початок травня) садимо бульби на відстані 30–40 сантиметрів, на глибині – 5–7 см. Можна садити одночасно від однієї до чотирьох бульб, основне, щоб вони мали паростки.

Квітникарка пригадує, що цьогоріч весна була практично без приморозків, тож усі квіти гарно прийнялися, але літня спека дещо завдала їм шкоди. Посуха і високі температури зробили свою недобру справу і деякі квіти не мали змоги повноцінно рости та квітнути… «Жоржини потрібно просапувати, можна мульчувати. У мене вони ростуть рядками, між якими є проходи на 40–50 см. Коли уже квіти сходять і сягають висоти 15–20 см, ми їх раз у два тижні обробляємо від шкідників і хвороб. Якщо цього не робити, починають множитися трипси – це маленькі шкідники, які дошкуляють ще й гладіолусам. Також ми використовуємо добриво як для росту, так і для підживлення», – поділилася баворівʼянка.

Квітникарка каже, коли жоржини виростають приблизно до коліна, їх неодмінно підв’язують, або ж по периметру ставлять металеві штирі, на яких натягують огіркову сітку, створюючи таке собі гніздечко. Жінка пояснює, якщо цього не зробити, квіти від вітру можуть зламатися або й викорчуватися разом із бульбою, а також цей метод допомагає квітці рости рівною, що важливо для формування букету. Найкраще жоржини розвиваються, коли є достатня кількість вологи і сонця. Квіти не люблять приморозків, варто, щоб вночі стовпчик термометра сягнув позначки один градус морозу, як зранку жоржини вже опускають голівки та чорніють.

Тоді господарі обрізають наземну частину, залишаючи стовбур заввишки 10–15 см, викопують і заносять у підвал. Деякі «жоржинарки» їх миють, сушать, розділяють і зберігають їх у піску, перліті чи тирсі, а дехто – цілими кущами. Кожен робить, як йому зручно, досвід приходить із практикою. Для жоржин дуже важлива температура зберігання, яка має бути не менш як три і не більш як дев’ять градусів тепла.

«Особисто я зберігаю цілими кущами. Це дещо важко, адже треба викопувати, коли надворі мокрий ґрунт і тягнути бульби разом із землею у підвал. У березні їх дістаю, відділяю від стовбура, землі і ділю на бульби, ставлю у ящики і зберігаю у прохолодній кімнаті, де не більш як 9 градусів тепла. Там вони проростають і чекають, щоб їх посадили у землю», – завершила розповідь Світлана Джафарова.

Ось такий короткий екскурс із життя баворівських жоржин. На час виходу матеріалу, їх уже плавно починають відправляти на відпочинок у теплий підвал, щоб навесні знову повернутися на ділянку, а влітку потішити своїм пишним різнобарв’ям.

Зоряна ДЕРКАЧ