Дружина Євгена Мироновича, пані Мирослава, художниця, майстриня прекрасних ляльок-мотанок, інших чудових творів декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва, під час нашої розмови зауважила, що у такого села, як Бишки не тільки героїчна історія (у 40–50-х роках минулого століття називали бандерівською столицею), а й неповторний природний ландшафт, село – як маленький Буковель. І люди тут народжуються талановиті, працьовиті, гідні продовжувачі славних українських традицій. Приятель пана Євгена, художник Ігор Николишин якось сказав йому: «Євгене, ти мало малюєш, у такому селі, звідки ти родом, можна щодня картини писати…». 

У дитинстві Євген Гірняк мріяв стати летуном. Але згодом виникло бажання  різьбити фігурки з дерева чи створювати скульптурні твори з каменю, який у селі називали лопокою. Талант, мабуть, передався у спадок від бабусі Анастасії, яка майстерно розмальовувала печі, дивувала односельців вишиттям та її рідного брата Івана, який міг сам змайструвати скрипку з грифом у вигляді конячої голови і на цьому музичному інструменті грати. Словом, у роду талановитих було чимало.  

Та вагомим поштовхом до вибору майбутньої професії стало знайомство з виходцем із Бишок, художником Михайлом Хомицьким. Він проживав у росії і час від часу навідувався у село до рідної сестри. Часто виконував замовлення керівництва місцевого колгоспу, виручені за роботу кошти віддавав сестрі. Євген Гірняк приглядався до його робіт, його цікавість і талант художник запримітив, подарував етюдник і порадив вступати до художнього училища. 

Незабутні роки навчання в училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша у Львові, який пан Євген закінчив із відзнакою, служба в армії, де оформлював музей дивізії, були черговими сходинками у його життєвому виборі. З 1979 року почав працювати у Тернопільському художньому комбінаті. Важливо відзначити, що влаштуватися туди на роботу було не так просто. Керівник Іван Толкачов вимогливо підбирав кадри, але хтось підказав йому: візьми у комбінат талановитого хлопця Гірняка, не пошкодуєш. І він запросив пана Євгена до праці. 

Як тепер згадує художник, відповідальною роботою для нього було створення проєктів, ескізів до оформлення Олімпіади-80, що мала пройти у москві. Згодом освоїв усі види мистецьких робіт: настінний розпис, чеканку, скульптуру, вироби з дерева. Одному з перших серед працівників художнього комбінату Євгенові Гірняку  офіційно доручили робити комплексне оформлення церков. 

У пам’яті художника зринає епізод, коли археолог, мистецтвознавець Ігор Герета на прохання духовенства порекомендувати художника, який зміг би написати ікони і зробити іконостас для Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого, назвав його і запевнив священників: гарантую стовідсотково, що Гірняк це зробить. До речі, покійний Ігор Герета – хресний батько сина митця – також художника Тараса Гірняка. 

Нині пан Євген розповідає, що повністю (розпис, іконостас, престол, кіот) зробив у 20 храмах Тернопільської, Львівської, Вінницької, Київської та Хмельницької областей. А художні твори  митця  зберігаються у приватних колекціях у США, Німеччині, Чехії і Польщі. Родина Гірняків – активні учасники благодійних аукціонів. Виручені кошти за продані мистецькі твори передають на підтримку Збройних сил України. 

У житті художника – як на довгій ниві. Було переслідування і нагляд кадебістів, самотужки освоєні творчі напрями роботи, те, що знає кожен митець: складні періоди, бо поєднувати творчість і матеріальне забезпечення сім’ї важко і не кожному це вдається. Та у Євгена Гірняка було розуміння і підтримка дружини Мирослави, дітей Тараса й Олени. Їхня оселя наповнена родинним затишком, спокоєм, умиротвореністю навіть тепер, у непрості для країни часи. 

…Минулої неділі  митець  відзначив ювілей – 70-річчя від дня народження. Відомо, що життя ділиться на дві половинки: в першій – мріють, у другій – згадують, а художник Євген Миронович Гірняк  залишається в першій половинці, і з оптимізмом каже, що живе мріями, поспішає за Сонцем. 

Доєднуючись до всіх щирих вітань, які лунали на його адресу від дружини Мирослави, сина Тараса, доньки Олени, онуків Дмитрика, Янусі, Христинки, друзів і шанувальників творчості ювіляра, хочу побажати йому творчої наснаги, жити і творити для України, для нашого народу.

Петро ГУДИМА
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували