Вранці, коли ти збирався до школи, на українському телебаченні була програма «Падйом», де Юра Горбунов і Маша Єфросиніна прогиналися перед «дорогими гостями» з Москви, типу Безрукових і Крутих. Як Маша, яка добре знала мову, намагалася випендритись «пітєрскім» акцентом, можна зняти окреме кіно.  

Увечері ти дивився «Голос» та «Х-Фактор», де українські таланти шукали як не Сосєдов (що це за особа і його компетенції достеменно невідомі), то Дубцова і Сєрьога. Головне, щоб це був суддя із Москви. Бо метрополія має навʼязати колонії, що вона не самостійна і неспроможна сама оцінити свої таланти. 

У школі ти вивчав куцу українську літературу, де Лесю Українку зображали знедоленою калікою, а Шевченка - нафталіновим опудалом у кожусі та шапці. Тебе нудило від вінігрету покриток, кріпаків, суїциду і замерзання дітей у полі. На противагу Толстой кружляв тебе на елітних балах, французькою мовою та іменами Кітті та Пʼєр. Вибір, що ти вважав більш крутим - очевидний. Уже опісля ти знайдеш твори, яких не було в шкільній програмі та офігієш від крутості Лесі, Франка і Григоровича. Генії, топи, будителі… Модники з бурхливим життям, подорожами, дружбою з елітами і спадком на віки. 

Твій випускний був неможливий без співів «Школьная пора», «Школьниє годи чудєсниє», «Крилатиє качєлі». Бо смаки вчительки музики і завучки, які «понаїхала» в твою школу десь здалека і закінчили росфілологію, були специфічними, контролювалися з району і видавалися далекими від естетики. Про «порпання» в пластах українських пісень і культури якось не йшлось. А на практиці виявилося, що Квітка Цісик дуже підходить під шкільний вальс. Як і попсові «Повільно», «Обійми» та «Вітрила». 

Ти рано виходила заміж. І перший танок молодята танцювали під «Сказку моєй жізні», «Я готов цєловать пєсок» чи під «Я люблю тєбя до сльоз» Сашка Сєрова - українця з Миколаївщини, який став потужним «русскім». Якось я знайшла його старі записи буковинського періоду. Він був голосистим і модним красунчиком, коли був у своїй ідентичності.  

Твій «батя» дивився серіали про «настоящіх мужікофф», де були Міхаіл Порєчєнков та Машков. І обовʼязково - в ролях ментів, ФСБшників і бравих радянських офіцерів. А в ролі поганців могли бути некрасиві огидні «вкраїнчики». Якщо із прізвищем Ступка - взагалі бомба! 

Твоя мама дивилася серіали про неосвічених «клуш» із сіл з деревʼяними хатами, єдиною мрією яких було вискочити заміж по зальоту за московського бізнесмена, бажано - мільйонера. Можна з «причепом».  

Тодішній молоді підсовували серіали про «Ранєток» і «Кадєтов», які спродюсував добрий «український» дядя Саша Роднянський. Все це для того, аби намертво привʼязати дитину до русского міра.  

Твоя завучка погрожувала тобі двійкою з фізики, бо ти вирішив пропетляти від свята 9 Травня з ряженими ветеранами. Це могли бути тесть прокурора, ветеран праці срср чи просто мужик, який пересидів другу світову у коханки в Москві. Але не справжні ветерани Другої світової. 

На «Інтері» Настя Даугулє і Андрюша Доманський разчехляли тобі на концертах до всяких свят, як правильно «родіну любіть». «Общую родіну» - одну на трьох. Звичайно, там не було мови про Україну, як щось окремішнє.  

Всі вихідні твоя родина проводила з «Кварталом», де інтелігентні люди були в московських прикидах і з вишуканим пітерським акцентом, а сільські рагулі - у вишиванках, з вусами та україномовні. Нинішній президент Володимир Зеленський таких зобразив кілотоннами.  

Якщо ти йшов в академію МВС чи здобувати освіту майбутнього прокурорчика — твою біографію не лише «перетрахували» до останньої пилиночки у вивернутих кишенях, у твоєму плеєрі обов’язково поселялися «Офіцєри, рассєянє». І так тебе із милої маминої булочки плавило на татарівського мєнта.  

Часом ти хотів просвітитись у політиці. І аналітику тобі пропонували «понаєхавшіє» ведучі та редактори. Тож умовний Кісєльов запрошував до ефіру «сало в шортах» Бикова. І разом вони доводили пересічному глядачеві, чому вулиця Антонича - це погано, а от Горького - дуже «харашо». Тебе привчили, що найкращий політичний аналітик — син правника Сталіна, який легалізував концтабори та репресії. Часто - репресії проти твоїх предків. Але ж ти про це не мав права знати. 

РПЦ у той час розповсюджувала наративчики, що «Бог не розуміє української, і тому треба ходити в канонічну церкву». Що хрестини в інших конфесіях не дійсні. І багато хто вірив. Вірить донині…  

Не дивно, що на будь-яких виборах твоє місто було обліплене біг-бордами про «защітім русскій», «Томос - геть!» і «С Россієй – навєкі!».  
Саме так ти був би приспаний, обдурений. І погруз обома ногами в довгій війні на виживання.  

Бо сенси - важливі. І є великий сенс не лише в тому, що ти кидаєш у шлунок, а й у голову. Доведено історією! 

Марина ДАНИЛЮК-ЄРМОЛАЄВА 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували