Прилучивши хлопців до свого гурту, старші дівчата розподіляли обов’язки. У хлопців – найвідповідальніше завдання: вирубати ряску, високу вербу. Дівчата збирали в пучки лугові квіти, які після дощів рясно буяли різнокольоровими барвами, і літній вітерець розносив духмяний запах, що аж паморочилось у юних голівках. Уже близько обіду збирачки квітів під пишною старою грушею на обійсті Тихона Чернуха, під мелодійний спів веселих пісень плели вінки й віночки. Хлопці також довго не барилися, бо добре знали місце, де росли під охороною річки Горинь довгокосі верби. 

Надвечір Купайлиця вже красувалася біля криниці, і всі гуртом, під веселий вереск, кепкування, жарти і  сміх її прикрашали. Було тут все: вінки, віночки, принесені дівчатами таємно від мамів кольорові стрічки, довгі батіжки квітучої (щоб добре пекла) кропиви, набундючені колючками будяки. 

Добре натрудившись, дівчата та хлопці розбредалися ненадовго по домівках, щоб вгамувати голод. Господині встигали ще спозаранку приготувати смачну їжу, бо ж Івана Купала: вареники, кислицю, компот із літніх ягід, печені пироги. І все з вишень і черешень. Хоч старі люди застерігали: перед Іваном їх їсти грішно, особливо в сім’ях, де померли діти. Але дітвора ще й зеленуватими ягодами смакувала, бо хіба втримаєшся від такої спокуси?

 
І ось розпашіле за день сонце пішло на спочинок поза галявини ставкового очерету. Повернулись додому з польової праці батьки, і, попоравши худобину, разом із малими та літніми членами сімейств сходяться до криниці. Дійство починається з пісень. Першими заспівували баба Катерина та тітка Антошка.
Ой на Івана, та й на Купала 
Там дівчинонька квіти збирала. 
Квіти збирала, в пучечки клала,  
До річки несла, в воду пускала… 

Приєднувались до співу всі, навіть чоловіки, а хлопцям не терпілося вилити воду з відер на присутніх. Це помічали старші жінки, і нетерпеливі парубки отримували у відповідь віват: 
Ой наші хлопці недбайливці 
Такі нестримні на Купайлиці… 

Колоритні співаночки хвильками переливались з віватами та линули вулицями, закутками села. Дівчина-красуня Ольга, яка запізнилась, бо мама наказала підгорнути рядочки на грядках, хотіла проштовхнутися через гурт до верби, бо закортіло вирвати більший вінок, одразу ж отримала: 
Ой на городі біла глина, 
Там нашу Олю мама била. 
Ой била, била її мама 
За те, що вдома її нема… 

Малеча, взявшись за руки, хороводом кружляла навколо Купайлиці. Жарти не стихали доти, поки найстарша баба Катерина не вигукнула: «А нумо Купайлицю рубати і водою усіх поливати!». 

Що тут тільки не діялось! Старші дівчата, відштовхуючи одна одну, наввипередки ринули до прибраної красуні  Купайлиці-верби. Нелегко взяти з неї вінок, та ще й найкращий, бо ж кропива безжально пече, будяки голками впиваються в молоді руки, а тут ще й хлопці норовлять полити кого тільки бачать холодною водою з відер. Сміх, вереск, радісні вигуки. Залишивши вмить розібрану Купайлицю, майже всі мерщій вирушають до річки.

 Обережно, в таємничій тиші дівчата опускають вінки й віночки у воду. Кожна знає, що сплетені квіти з Купайлиці – це символ щастя і надії на швидке та вдале одруження. Не дай, Боже, щоб він прибився до берега чи потонув – це ознака погана, бо тоді дорослі дівчата цього року залишаться незаміжніми. Але усім на радість віночки плили  далі й далі. 
Пливи, віночку, по синій хвилі 
До тої хати, де живе милий. 
Поплив віночок та й за водою, 
Серце дівоче забрав із собою… 

До пізньої ночі то на Гірці, то на Заболоті перекликалися купальські пісні, вівати, адже на кожній вулиці – своя Купайлиця. Цієї  липневої ночі ніхто не зважив на денну втому після важкої селянської праці і на те, що треба буде знову прокидатися разом із світанковою зорею. Врешті, збуджені від купальського дійства дівчата засинали в обіймах тільки їм відомих мрій і солодких видінь, а хлопцям снилися віночки, кинуті для них коханими… 

Нині у селах дедалі менше чути у день Івана Купала відголосся колишніх святкувань, на яких виростало старше покоління. Лише зрідка воно оживає завдяки справжнім берегиням народної спадщини. А  щоб воно не кануло в минуле назавжди, про це мали би подбати в нинішніх громадах працівники, відповідальні за культурне середовище. 

Григорій ВОЛЯНЮК 
с. Борсуки на Лановеччині 


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували