На урочисту подію зібралася численна місцева громада та священнослужителі, щоби спільно просити Божої благодаті для святині, молилися за Україну та наше військо. Кир Василій високо оцінив працю парафіян і добродіїв на благо нової святині. Окремо митрополит зупинився на церковних люстрах, які тішили око своєю ніжністю, елегантністю і красою, та щиро подякував за це неймовірне мистецьке творіння її  автору заслуженому архітектору України Івану Жовничу, а особливо виконавцям ТОВ «ОСП Корпорації ВАТРА». Саме з цією непересічною особистістю сьогодні познайомимо наших читачів. 

Від Києва – до Донецька 

Іван Григорович народився у славному хліборобському селі Іванівка, що на Теребовлянщині. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту (нині – національний університет «Львівська політехніка»). Опісля працював у Тернопільській обласній архітектурі. Тоді у складі відомої світлотехнічної корпорації «Ватра» діяв Всесоюзний проєктно-конструкторський інститут світлотехнічної промисловості, де працювали друзі митця – Василь Фенцур, Юрій Савка, світлої пам’яті Левко Довбенчук. Вони й запросили пана Івана до себе в команду. Вже тоді молодий спеціаліст багато проєктував для самої «Ватри»: від будинку культури, санаторію, профілакторію до виробничих цехів. За свої чудові роботи здобув репутацію талановитого архітектора. Тож після розпаду інституту генеральний директор світлотехнічного підприємства, світлої пам’яті Роман Яремчук, запросив Івана Жовнича у свою багатотисячну команду. Через певний час Іван Григорович уже очолював відділ дизайну. Розробляв ескізи різноманітних світильників для всієї країни. Каже, проїхав тисячі кілометрів, від Києва – до Донецька. 

«У 1996 році у Києві почали реконструкцію палацу «Україна». Пригадую, Роман Юліанович покликав до себе в кабінет і недвозначно сказав «за два дні треба зробити ескізи-пропозиції світлотехніки столичного палацу». Було лячно і цікаво водночас. Адже всі металеві деталі люстр треба було  покрити золотом. За сприяння прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка, держава оплатила лінію золочення на нашому підприємстві, поділився спогадами архітектор і продовжив: найважчою з них була центральна люстра, вагою 1,8 тонни, яку змайстрували  ватрівські спеціалісти, загалом відшліфували понад 20 тонн кришталю(!)». 

Але це тільки одне з безлічі оригінальних і престижних замовлень. За ексклюзивним дизайном Івана Жовнича ватрівці виготовили та освітили Будинок уряду, Адміністрацію Президента, сотні банків, палаців, театрів, університетів  по всій Україні. І якщо найважчу люстру встановили в палаці «Україна», то найвищу (26 метрів) – у столичному банку «Україна». Найбільшою у плані люстрою (5,5 м на 5,5 м) була перевернута піраміда Хеопса, яку тернопільські світлотехніки встановили в Інституті прокуратури і кримінальної юстиції (м. Харків). 

Вишукане панікадило у Підгородньому 

Після розпаду радянського союзу в Україні почали активно будувати і відновлювати церкви. Тож дуже часто до працівників «Ватри» зверталися священники, щоби виготовити різноманітні панікадила, хороси тощо. Нещодавно із таким же проханням до ватрівчан звернувся о. Тарас Зрайчик із села Підгородне. 

«Там ми зробили два панікадила, одне із них всередині хороса. Мені надзвичайно комфортно і цікаво було працювати з настоятелем цього храму, оскільки у нього надзвичайно тонкий мистецький смак. Саме він запропонував зробити ніжне-ніжне панікадило світлого кольору слонової кістки у поєднанні із золочінням. Коли ми змонтували, не повірили власним очам – церковна люстра виглядала як наречена на весіллі – така ж повітряна і чарівна», – емоційно розповідає митець. 

Іван Жовнич каже, що ці панікадила найвишуканіші з-поміж усіх тих, які він створив за чотири десятиліття професійної кар’єри. Діаметр цієї композиції – 2,5 метра, вони – триярусні на 90 свічок. Робота була надзвичайно делікатна, адже проводили монтаж у щойно збудованому храмі, де ще стояв запах свіжої фарби. 

До слова, одне панікадило і хорос пожертвували для храму багатолітні керівники корпорації – генеральний директор Василь Щиренко, і його перший заступник Мирослав Живчик, які, крім того, активно допомагають ЗСУ. 

Сини захищають Україну 

Наприкінці розмови ми поспілкувалися про сім’ю талановитого митця. Іван Григорович каже, це найцінніше у його житті, чим він безмірно гордиться. 

З дружиною Вірою навчалися в одному виші. Після четвертого курсу одружилися. 14 липня цьогоріч подружжя відсвяткувало Сапфірове весілля – 45 років подружнього життя. Пані Віра двадцять років навчала дизайну студентів Тернопільського кооперативного технікуму, опісля була деканом в університеті «Україна». 

Подружжя виховало двох синів. Старший Назар пішов стежкою батьків і здобув освіту архітектора. Пан Іван пишається його роботами, каже, що Назара запрошували на престижні посади не лише в Україні, а й за кордоном. Однак в країну прийшла війна і Назар, не вагаючись, подався  добровольцем захищати рідну землю. Тепер він уже старший лейтенант, керує підрозділом, збиває ворожі дрони на Півдні України.    Молодший Петро – військовий за освітою і станом душі, полковник Прикордонної служби України. Свого часу закінчив Хмельницьку прикордонну академію, Харківську юридичну академію та Львівський інститут внутрішніх справ. У 2014 році пішов добровольцем на Схід. Кожен із синів Івана Жовнича має по дві донечки. У Назара – Діана і Злата. У Петра – Даринка і Лада. Тож батько по праву пишається своїми соколами. 

«Молодь у нас талановита, люди – щирі, добрі і працьовиті. Подолаємо московську нечисть, видихнемо і запануємо на своїй Богом даній землі», – упевнено сказав на завершення бесіди креативний архітектор і чудовий співрозмовник Іван Жовнич. 

Зоряна ДЕРКАЧ 


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували