Через випробування і переслідування 

Господь обдарував його великими талантами і покликав до апостольської праці у своєму винограднику. Однак, аби ці дари проявилися і принесли стократний плід, архипастирю довелося пройти через випробування і переслідування, аж до воскресіння, відродження і розквіту УГКЦ. У спогадах про кир Василія мимоволі напрошується порівняння з будівничим. І не лише через те, що з його благословення за роки відродження церкви постали десятки храмів на теренах Тернопільщини і Хмельниччини, не кажучи вже про виплеканий у серці та думках і втілений руками зодчих величавий собор Зарваницької Матері Божої, який нині є унікальною візитівкою УГКЦ у християнському світі. За свій 50-літній жертовний душпастирський шлях митрополит отримав від Всевишнього величну місію Христового пастиря – зводити у тисячах людських душ величаві собори віри, духовності, високої моралі, любові до рідної України.  

Владика-ювіляр народився у передмісті Яремче на зеленочубому Прикарпатті. Зоставшись у п’ятнадцять років напівсиротою, Василько намагався допомогти своїм сестрам, особливо шестирічній Марічці, для якої він залишився найріднішою людиною на все життя. До 10 класу Василь на відмінно навчався у місцевій школі, мав потяг до книжок і грав у аматорському театрі. Після школи вступив до лісотехнікуму. Ще у дитинстві зрозумів, що його життя має належати Всевишньому та Пресвятій Богородиці, яка завжди веде його своєю материнською рукою.  

Доленосною була зустріч 20-річного Василя з архиєпископом Володимиром Стернюком, якому він мав нагоду прислуговувати під час богослужіння. З його благословення Василь Семенюк студіював богословські науки у першій підпільній духовній семінарії під керівництвом о. Михаїла Косила. 1974 року митрополит Володимир Стернюк висвятив юнака у священники.  

Офіційно працюючи у газовій службі в Делятині, о. Василь здійснював душпастирську працю у селах і містечках Івано-Франківщини. Водночас працював на державній роботі, аби не викликати підозри. Але навіть при тому у його помешканні кадебісти робили часті обшуки.  

У 1986 році архиєпископ Стернюк призначив о. Василя своїм помічником і доручив опікуватися теренами Івано-Франківської і Тернопільської областей. Усередині 80-х отець Василь дедалі частіше відправляв богослужіння на Тернопільщині та у відпустовому місці в Зарваниці, розбудова якого згодом стала квінтесенцією його подвижницького життя.  

Ширив «запах Христовий»  

У 1975 році владика Володимира Стернюк благословив о. Василя на організацію підпільної семінарії. Дотримуючись конспірації, отець Семенюк ретельно вишукував кандидатів на священство. За його старань із підпільної семінарії вийшло 16 вихованців. Наприкінці вісімдесятих, коли захитались основи імперії, посилилася боротьба за легалізацію УГКЦ, в якій отець Василь разом із вихованими під його керівництвом молодими священниками був серед перших. У 1988-му Патріарх Мирослав-Іван Любачівський скерував отця Василія на навчання у Люблінський університет. Через рік із одинадцятьма іншими священниками його направили на Тернопільщину для легалізації УГКЦ. Почали відправи у Зарваниці, біля чудотворного джерела в Острові, у Великій Березовиці та Петрикові під Тернополем. Водночас у Великій Березовиці зародилася духовна семінарія. Завдяки енергії її духовного натхненника отця Василя, праці семінаристів, допомозі вірян розбудовано корпуси, впорядковано територію. Нині вона утвердилась яскравим вогнищем релігійної освіти.  

Під омофором Богородиці У 1976 році отця Семенюка призначили завідувачем відпустів у Зарваниці. На той час вона нагадувала сумну пустку – святе місце постійно нищили каральні органи совітських безбожників. Однак у серцях вірян не згасала ідея відродження справжнього духовного центру. І згодом таки настала мить, коли у котловані новобудови освятили хрест і наріжний камінь майбутнього, а тепер уже сущого величного Храму християнської віри. Символічно, що під час офіційного візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II у червні 2001 року помолився біля Зарваницької чудотворної ікони, яку привезли до Києва у церкву на Аскольдовій могилі.  

Із Зарваницею повʼязано чимало вікопомних подій відроджувального періоду. Це і Акт відновлення посвяти українського народу під покров Пресвятої Богородиці 1995 року; освячення собору Зарваницької Матері Божої у ювілейний рік 2000-ліття народження Ісуса Христа; благословення корон для чудотворної Зарваницької ікони Пресвятої Богородиці 2017 року у Ватикані Папою Римським Франциском. Сьогодні духовний центр «Зарваниця» зараховано до 20 найвизначніших Богородичних святинь Європи.  

Апостольське спадкоємство  

З виходом катакомбної церкви із підпілля та утворенням Тернопільської єпархії, у 1993 році Глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський призначив отця-митрата Семенюка протосинкелом. На цій посаді він плідно співпрацював із правлячим єпархом Михаїлом Сабригою та  активно займався розбудовою духовного центру «Зарваниця». Він єдиний з України представляв нашу церкву-страждальницю на симпозіумі, приуроченому 30-м роковинам проголошення Другим Ватиканським собором декрету священства. 

Усі праведні труди невтомного священника щедро благословляє Господь, а Святіший Отець Іван Павло ІІ 2004 року призначив о. Василія єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської єпархії. 22 грудня 2011 року його урочисто ввели на митрополичий престол Тернопільсько-Зборівської митрополії.  

З Україною в серці  

Невід’ємною рисою характеру митрополита Василія є синівська любов до матері-України. З початком повномасштабного вторгнення росії Тернопільсько-Зборівська архиєпархія стала своєрідним гуманітарним хабом. Із перших днів війни розпочалася гуманітарна підтримка внутрішньо-переміщених осіб. Біля архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці збиралися тисячні черги за продуктами, одягом, засобами гігієни. У Зарваниці знайшли безпечний притулок понад 150 біженців. З благословення митрополита віряни УГКЦ придбали для військових майже три сотні автомобілів. На Схід із духовною місією їздять священники-капелани. А в Марійському духовному центрі «Зарваниця» проводять реабілітацію для учасників бойових дій і членів їхніх родин. І неодмінно їх відвідує митрополит Василій, який щирим батьківським словом огортає сім’ї Героїв і тих, чиї рідні загинули на Сході України.  

Споглядаючи ниву життя архиєпископа та митрополита Василія, усвідомлюєш, що вона щедра передусім духовними ужинками. Усе своє життя він був і залишається невтомним будівничим віри – завжди працює, навчає і спрямовує людей на дорогу Господніх заповідей. Молитвою та словом Божим зустрічає кожен новий день за перемогу та справедливий мир Української держави.  

Надія ШПОДАРУНОК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували