Молода, перспективна та економічно динамічна. Саме так можна охарактеризувати Збаразьку міську територіальну громаду. Хоча об’єдналася вона лише у 2020 році, розвивається швидкими темпами. Поки в інших громадах скаржаться на брак робіт, у Збаразькій – лише нарощують потужності. У голови громади Романа Полікровського цікавимося, як вдається господарювати в умовах воєнного часу. 

– Кожен місяць війни несе свої виклики, говорить пан Роман. – Якщо на початку ми працювали на великому ентузіазмі, тепер напрацьовуємо досвід і стратегію у розвʼязанні різних проблем. 

Певна річ, питанням номер один у нашій громаді є співпраця з військовими. Ми допомагаємо самі собі через підтримку збройних сил. Кожна родина може звернутися до нас із запитом щодо одягу чи взуття для захисника. Також допомагаємо захисникам різноманітними технічними засобами: безпілотними літальними апаратами різних модифікацій. 

У нас діє програма субвенцій для військових частин. Нашу допомогу уже отримали третя окрема штурмова бригада, 67-а окрема механізована бригада, 110-а окрема механізована бригада, 10-а окрема гірсько-штурмова бригада, 141-а окрема піхотна бригада, часто допомагаємо 44-й і 45-й артилерійським бригадам і багатьом іншим. 

Активно співпрацюємо з підрозділами, які розміщені у нашій громаді. Зокрема, у партнерстві з приватним бізнесом, а саме американською компанією Wood-Mizer, представництво якої є у Тернополі, започаткували проєкт, що поки що перебуває у процесі погодження в Міністерстві оборони. Він передбачає виготовлення заготовок для бліндажів. У результаті це мало б дуже допомогти захисникам на передовій, аби вони шукали у посадках  деревину для бліндажів. 

Традиційно до збору коштів долучаються працівники громади. За ці гроші купуємо дрони. Працівники культури проводять різноманітні заходи, а виручені кошти передають  на армію. До допомоги залучені усі, ніхто не байдикує. Ми намагаємося купувати ті речі, які вкрай необхідні  захисникам. 

Максимально допомагаємо з автомобілями. Наприкладі, вихідець з нашої громади Ігор Вітенько, який уже багато років живе і працює у Бельгії, знаходить і передає нам карети «швидкої допомоги». Вже 93 автомобілі передали на потреби ЗСУ. Величезна подяка йому від нашої громади за таку потужну допомогу.  

– Війна триває, зростають видатки, які потребують чималих коштів. А кошти у бюджет громади, як відомо, йдуть з податків підприємств. Тож як працює бізнес у Збаразькій громаді? 

– Насправді, щоби виграти війну, потрібні кошти. Навіть більше, країна нині не просто має вижити, а розвиватися. І думки, що сьогодні не будемо думати про економіку, а лише про війну, – доволі хибні. Це грає на руку ворога! Він докладає максимум зусиль, аби зупинити наш економічний, інтелектуальний, культурний розвиток. Ми – одна із тих громад, яка в економічному плані за час війни набагато вирвалася вперед у плані створення робочих місць. Ці процеси запущені ще у довоєнний час і нині дають свої плоди. Так, під час повномасштабного вторгнення у нас відновили роботу підприємства, які до цього не працювали багато років. Зокрема, горілчаний завод, який є одним із найпотужніших платників податків, а також цукрозавод. Задіяли багаторічну співпрацю з аграрним бізнесом і попросили у більшій кількості вирощувати цукрові буряки. Тепер найнижча заробітна плата на цукровому заводі – 25 тисяч гривень. Там є майже 120 робочих місць. До слова, на горілчаному заводі – 250 працівників. 

– Пане голово, знаємо, що у вашу громаду мали намір переїхати релоковані підприємства з прифронтових територій… 

– Не тільки люди втікають від війни, а й бізнес, шукаючи сприятливого інвестклімату. У межах цієї співпраці до нас переїхало підприємство «Талан-Пром», яке виготовляє спецвзуття, зокрема, й для військових. Загалом на цьому підприємстві уже працює більш як дві сотні жителів нашої громади. З Харківщини переїхало велике видавництво «Пегас». Воно бере активну участь у культурному житті громади, дарує книги для нашої бібліотеки. 

До речі, до нас переїжджають й інші підприємства зі Сходу країни. Розпочато будівництво заводу ТОВ «Фавор» на  двісті робочих місць. А ТОВ «Лекорна» займатиметься виробництвом вафельної продукції. Тож великі релоковані підприємства, діючи на території нашої громади, наповнюють бюджет і забезпечують жителів Збаражчини новими робочими місцями з пристойною зарплатнею. 

У підсумку за два крайні роки кількість робочих місць у громаді збільшилася на сімсот. А цьогоріч, якщо все йтиме за планом, додасться ще 400. Розпочато будівництво макаронної фабрики, виробники вже закупили необхідне обладнання. Обіцяють, що до кінця року підприємство запрацює. Ведуться переговори щодо будівництва ще одного заводу, на якому перероблятимуть сільгосппродукцію. 

– А як щодо розвитку торговельної мережі? 

– Рухаємось і в цьому напрямі. Запрацював великий супермаркет мережі «АТБ». Окрім того, уже функціонують ще два великі магазини – «ПС маркет» (місцева мережа з  Кременця), а також «СМ маркет». Це, знову таки, робочі місця і можливість людям купувати товар у комфортних, санітарно-витриманих умовах. Словом, намагаємося розвиватися економічно, адже розуміємо, щоб виграти війну, потрібно бути сильними. 

– Пане Романе, ви розповідали про міжнародну співпрацю. Що змінилося у цій царині? 

– Це та сфера, від якої багато чого залежало, особливо у перші місяці війни. Величезну благодійну допомогу надавали міста-побратими з Польщі, Німеччини, Франції, Італії для переселенців: продукти харчування, засоби гігієни, одяг, генератори. 

Ми постійно тримаємо зв’язок із міськими головами з прифронтових територій. І готові допомагати їм, незважаючи на те, що нині міжнародна підтримка зменшилася у рази. 

До слова, в громаді залишилося жити майже 1000 переселенців. Більшість знайшла роботу, можливість реалізуватися.  

– Не можемо оминути болючої теми мобілізації. Яка ваша думка з цього приводу? 

– У нашій громаді мобілізовано багато осіб. Соцмережі кишать відео-роликами, які негативно впливають на настрої українців, і це стало великим викликом для держави. Я не військовий експерт, але розумію, що ті військові, які воюють уже тривалий час, потребують заміни, підсилення. Але все має відбуватися на законних підставах.  

Переконаний, що сьогодні кожен українець має відчувати неабияку вдячність нашим військовим. Всупереч різним, правильним чи неправильним діям влади, провалу дипломатії, ще багатьом чинникам, військові бездоганно виконують свою роботу. Маємо бути вдячні захисникам, а також родинам військових; не боятися визнавати свої помилки. І, звісно, вірити в Бога та перемогу. Як каже мій добрий товариш Степан Барна: «На передовій невіруючих немає». Тож і ми не маємо права на зневіру! 

Розмовляла Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували