Майбутня зірка театральної сцени та телеекранів народився в невеличкому містечку на Тернопільщині – Бережани. Можливості стати актором у рідному місті практично не було. 

«Коли я був ще зовсім малим, ми з мамою переглядали по телевізору церемонію вручення премії «Оскару». І тоді я цілком серйозно заявив: «Колись і я його отримаю». (Сміється). У школі відвідував театральний гурток. Але потрібно було рухатися далі», – розповів актор. 
 Згодом Ярослав Безкоровайний вступив до Теребовлянського вищого училища культури на спеціальність режисер видовищно-театралізованих заходів. Та режисером йому стати не судилося, зате доля підкинула можливість бути актором. У 2004 році чоловік переїхав жити у місто Дрогобич, де почав працювати артистом драми у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича. Через два роки Безкоровайний вирішив, що вчитися ніколи не пізно, а тому переїхав у столицю, де вступив до Київського національного університету театру, кіно й телебачення ім. І. К. Карпенко-Карого. Одразу після закінчення вишу, став одним із провідних акторів Дніпровського академічного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. 

«Це був перший україномовний театр у Дніпрі. Там я грав найрізноманітніші ролі, перевтілювався від мега позитивних героїв, до розбишак. Щиро вдячний моїй рідній сцені, режисерам, акторам…» 

У Ярослава надзвичайно багата фільмографія, він грав ролі у багатьох популярних повнометражних стрічках, серіалах. Актор зізнається, що за роки професійної діяльності йому доводилося грати тільки характерні, а подекуди брутальні ролі бандитів, рекетирів, військових чи добровольців. 
Коли розпочалася війна, Ярослав перевіз свою сім’ю у Бережани. Тут вони з дружиною почали волонтерити, допомагали військовим чим могли. Чоловік отримав повістку і готувався йти воювати. Служив у місцевій ТРО. Однак за станом здоров’я був списаний з військової служби. Зрештою родина Безкоровайних повернулася у Дніпро.  

Згодом актор знявся у нашумілому телесеріалі «Перші дні». Ярослав каже, що  це був дуже вчасний і потрібний проєкт. Його прем’єра спершу відбулася на платформі «Нетфлікс» і в багатьох країнах Європи. Найперше це робилося для того, щоб у світі не забували Україну, не забували про лихо, що в нас коїться. А ще це нагадування про те, що насправді відбувалося у наших містах. 

«На мою думку світу важливо вкотре нагадувати про нашу біду. Адже коли в твого сусіда сталася біда, ти спершу хвилюєшся, чим можеш допомагаєш, але зрештою забуваєш, поринаєш у свої проблеми. Їм важко уявити як це жити, коли над головою літають ракети, коли посеред ночі здригаєшся від сирен, вибухів, коли щосекунди хвилюєшся за своїх дітей… – каже актор і мовить далі. – «Перші дні» – це шість різних серій, шість різних історій, які знімали шість різних режисерів і знімальних груп. Деякі навіть знімали паралельно. Терміни були доволі стислі. До знімального процесу було багато залучено європейських продюсерів. Фінансування кіно у нас не було, тому надходили кошти з інших країн. Та мені здається, що вийшов дуже потужний проєкт, який зачепив надзвичайно гострі і актуальні теми. Це фільм про те, що незважаючи на те, що довкола війна – люди залишилися людьми, це про любов до ближнього, рідних, своєї країни». 

Актор грає у серії під назвою «Білий». Він там постав у ролі безхатченка, людини із дуже складною долею. Попри весь трагізм тогочасних днів, там було немало веселих моментів, над якими глядач може не лише поплакати, а й посміятися. 

…Ярослав  продовжує робити свій неабиякий внесок у розвиток культури України, грає у театрі, знімається у фільмах, а окрім цього, разом із дружиною продовжують допомагати ЗСУ. Вони створили свою волонтерську організацію, яка називається «Сітка і банка». Їхня основна робота – це плетіння маскувальних сіток і виготовлення окопних свічок. Окрім того, намагаються виконувати різні прохання військових. Зокрема, карету «швидкої допомоги» з повним приладдям, пікап, прилади нічного бачення, дрони.  

«Ми обладнали місце у старому закинутому підвалі. Наш друг розробив спеціальний станок для нарізання тканини на сітки. Столяри в театрі допомогли його виготовити. Тепер рулон 160 на 300 метрів я нарізаю за 15 хвилин. Робота пішла швидше і якісніше. Тож кому потрібно, звертайтеся, дам креслення і підкажу як це зробити», – розповів чоловік. 

Ярослав поділився емоціями, які пережив, переїхавши з мирної, тихої Тернопільщини у неспокійне Дніпро. Каже, спершу було дуже страшно. До прикладу, літо, відчинені вікна, лунає сирена і ти чуєш як повз пролітають ракети. «Але те, як ми проходимо цей шлях, як боремося, як гідно поводимось, навіки закарбується у світовій історії. Слова Залужного «Нам буде ще дуже важко, але точно вже не буде соромно» характеризують нас як націю. Я дуже пишаюся своїм походженням, своєю країною. Єдине, що можу сказати: – Все буде Україна!» – резюмував Ярослав Безкоровайний. 
Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували