Ще однією сходинкою його визнання став фестиваль Дружби народів 1957 року, де представники багатьох країн світу  захоплювалися його майстерністю у виконанні народного мелосу. Старожили села з гордістю згадують тодішні вислови своїх батьків, які говорили, що їх «слухала сама Анжела Девіс». 

Однак  йтиметься про їхню працелюбність. Добрівляни з давніх-давен відомі як столиця помідорного краю. Тут вражають гостей села «теплиці», які інколи займають десятки соток  землі. 

У цьому селі мешкають люди, яким до душі працювати на землі. Таку гордість за своїх односельців я відчула зі слів старости села Ярослава Гошовського. Безперечно, побачивши великі «плівкові господарства», розумієш, що навіть для кількох сімейних пар рук тут чимало роботи і клопоту. Але, коли плоди щоденної праці досягали певних розмірів і високої якості, їхні господарі реалізували свої томати у країнах Прибалтики, в санкт-петербурзі, мінську... 

«Я з приємністю згадую наші сільські родини Дутковських, Розновських, Барабашів, Теремчуків. Батько Олега Теремчука у квітні 2022 року подався на фронт – захищати Україну, а син не лише працює на залізничній станції, а й обробляє 40 соток землі, вирощуючи на них огірки, помідори, перець, – розповідає староста. – Окремі мої земляки, виїхавши тимчасово за кордон, продовжують дивувати секретами вирощування томатів навіть жителі теплолюбних країн – Італії, Іспанії, Португалії… 

Знаєте: війна гнітить, не дає змоги сповна випрямитись, але робота в овочівництві не дає спокою  добрівлянцям. Чимало нового ми перейняли і від фермерів  згаданих країн півдня Європи. Читають наші люди фахові газети й журнали, використовують високоврожайне насіння, впроваджують крапельне зрошування. І це дає гарний результат». 

Ярослав Гошовський розповів про колишні тісні зв’язки його односельців із представниками ринку «Шувар» у Львові, які у квітні-травні завжди були в Добрівлянах. Але тепер сільські трударі самотужки налагоджують стосунки з ринками Коломиї, Івано-Франківська, Тернополя, а найбільше продають свою продукцію у Заліщиках, бо через проблеми логістики звузилися ринки збуту. Та й робочих молодих рук поменшало – багато військовозобов’язаних захищають Вітчизну від московитів (майже п’ять десятків, двоє з них, на превеликий жаль, полягли смертю героїв). Лише родина Василя Юрківа, який має відстрочку від мобілізації, дозволяє собі виїжджати аж до Львова. 

Більшість земельних паїв добрівлянці віддали в оренду підприємству «Ель-Гаучо». А присадибні вільні ділянки обробляють підприємці Микола Гуйван і Віталій Квасниця. Тепер навіть дітей у селі небагато, тож і школу тимчасово прикрили, школярі вчаться у Заліщиках, які межують із селом. 
«А крім овочівництва, чим ще займаються добрівлянці?», – поцікавилася я. 

«Ще з довоєнних часів одним із найпопулярніших занять  у нас було і є виноградарство. Про одного зі знаних у майстрів Божого промислу уже писав «Сільський господар». Це – Юліан Навольський, про якого, як і про його сусіда та побратима з вирощування солодкого продукту Івана Боднара, завше згадую словами відомого поета-шістдесятника Миколи Сингаївського: 
«В його руках дозрілий виноград 
Димів хмільним і запахущим соком». 

Зачинателем оновлювання видів цієї культури у повоєнних Добрівлянах був, власне, Іван Боднар, який апробував майже  пів сотні сортів. А тепер, за його словами, найпопулярніші у нього, як і в пана Юліана та їхнього колеги Мирослава Лугофета, є безліч апетитних сортів.

  
Цікавився виноградарством і підприємець Микола Гуйван, однак у нього переважив інтерес до свинарства та  птахівництва. А найбільше відомий він у нашому краї як вирощувальник живих організмів для поліпшення структури та якості ґрунтів. Саме цим нині займається глава сімʼї, а дружина пана Миколи опікується свинарством, сини ж розводять курей і гусей.  

Таких працьовитих сімей у нас чимало, – повідомив староста. – Скажімо, подружжя Клічуків – Стефанія Дмитрівна та Михайло Михайлович – забезпечують село молочною продукцією. У їхньому господарстві шість корів». 

«В урочищі «Криве» за сільським мікрорайоном «Гуково» виріс ліс сонячних батарей. Це приватна власність (понад 5 гектарів) підприємця Віктора Дрозди, а ще 3 гектари він орендує. За його участі ми провели вуличне освітлення: на ці потреби пан Віктор виділив 188 тис. грн. Ще одним джерелом надходження коштів до бюджету сільради став продаж будинку колишнього підприємства річкового транспорту (його придбав відомий підприємець Іван Навольський), – розповів Ярослав Володимирович. – Я працюю очільником села з 2015 року. Хоча за професією медик, ніколи не був байдужим до соціальної сфери рідного населеного пункту. Тому, очевидно, й довірили мені односельці цю керівну булаву. А підсумую словами, які  полюбляють наші виноградарі: важкі грона в лози виноградної  (йдеться про працю біля неї), але які солодкі плоди! Тож інколи радію зробленому в такий скрутний час війни з підступним ворогом». 

Ольга ЛИЧУК,  
спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у Чортківському районі 


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували