Після прийняття Декларації про державний суверенітет, проголошення Акту Незалежності України, всенародно підтриманого на референдумі 1 грудня 1991 року, відбулася підміна понять та перефарбування національної ідеї. Посудіть самі: проголошення незалежності відбулось після провалу путчу в москві («гкчп»), а президентом України став колишній ідеолог комуністичної партії. Не було проведено жодної люстрації. Відтоді, аж до 2014 р. (за винятком 2004-2009 р.) влада перебувала в руках совєцької номенклатури,  яка складалася в основному з людей, далеких від розуміння національних українських інтересів, а часом відверто ворожих до України. Ця панівна верства не мала чітких державницьких орієнтирів, була зрусифікована і зорієнтована на москву. 

Василь Овсієнко називав їх «росіяни внутрішні і росіяни зовнішні, яким держава Україна не потрібна»… А якщо вона всупереч  їхній волі з’явилася, то вони взяли в ній гору панувати над хохлами. Ми продовжували жити в урср, над якою підняли синьо-жовтий прапор.  

В Україні запанував олігархат. У 1993 р. тодішній депутат Верховної Ради Віктор Беть написав книжку «Синдикат», в якій наводить фрагменти інтерв’ю Григорія Омельченка з міжнародним аферистом Семеном Могилевичем. Ось що він сказав: «Невже гадаєте, що отримавши незалежність, ви станете господарем своєї країни, невже думаєте, що господарем росії буде Єльцин, а в Україні – Кравчук, чи хтось інший на «К». Господарями на всіх територіях пострадянських держав будемо «МИ».  Мінімум у стратегічних республіках – росії, білорусії, Україні, Казахстані… Основна влада, яка поглинає усі види влади – фінансова влада. А фінанси завжди будуть нашими. Ми купуємо президентів, прем’єр-міністрів, або ставимо своїх… Ви матимете можливість перевірити правдивість моїх слів. Народу треба дати надію на справедливість, національну ідентичність, бо без віри народом не скеруєш».  

Отож, нам дають певну надію і віру на Українську державу, але господарями є поки що олігархи не українського походження. І так буде доти, поки українська нація не виховає свою еліту. Однією із причин такого становища є незавершена національна мирна революція 1989–1991 років, яка мала б  вирішити основне питання –української національної влади.  

Герой України Левко Лук’яненко запевняв, що всі біди України від того, що вона перебуває у внутрішній окупації. Він наводив такі дані: «У Верховній Раді 7-го скликання (2012-2014 роки) було 29 відсотків українців. Доки серед депутатів не буде етнічних українців 320-360 осіб, доти гальмуватимуться реформи, доти жодна проблема не буде розв’язуватися на користь суспільства, доти народ буде тільки воювати і вмирати».  

Ми не спромоглися встати з колін після проголошення Незалежності, не навчилися любити і поважати себе та свою гідність. Наприкінці XV cт. італійський політик Макіавеллі писав: «Народ або суспільство, яке довго і покірно несло пригноблення, втрачає дар Божий: патріотизм,  любов і почуття власної гідності. Замість цих понять приходить холуйство, покірність. Такий народ не може скористатися плодами свободи, одержаними навіть за щасливою випадковістю». 

Треба зрозуміти, що зараз іде політичне становлення нації. Тепер українці - не ті, якими були в 1991-му чи на початку 2014 року. Ми формуємося і маємо підстава бути гідною нацією. Але загрози для нас залишилися. Як відзначав у 2020 р. журнал «Форбс», для існування України як держави є три небезпеки: «російська агресія, корупція і український електорат».  

Про корупцію вже багато писано–переписано. Що стосується військової агресії росії в 2014 р., то їй посприяла українська влада. Звучить це дивно, але факт залишається фактом. Почнемо з так званого Будапештського меморандуму  – «Меморандуму про гарантію безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», підписаного 5 грудня 1994 р. На жаль, у цьому документі жодних юридичних гарантій та механізмів їх втілення не було. В англійському варіанті Меморандуму немає і слова «гарантія»,  а є «запевнення». У 2014 році в Україну вторгся якраз один із «гарантів». Насправді ж найкращим гарантом нашої безпеки був ядерний потенціал. За його потужністю Україна була на третьому  місці після США і росії. В 1991 році наш ядерний потенціал становив 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 40 стратегічних бомбардувальників, 4200 тактичних ядерних боєзарядів… А було ще 9 тис. танків, понад 11 тис. бронемашин, 3 тис. літаків і гелікоптерів. Було… 

 
З ядерною державою путін не розпочав би війну. Уже не будучи президентом, Леонід Кучма вважав підписання Будапештського меморандуму чи не найголовнішою помилкою України: «Ми (я і попередня влада, яка й розробила цей документ) виявилися не готовими до того, що у світовій політиці такого рівня обіцянки можуть бути порожніми, що можливі такі лицемірство та цинізм». 

 
Проблемою для держави є і нинішній електорат. На жаль, більшість виборців вихована олігархічним телебаченням. І як олігархат, так  і куплені ним політики навряд чи у найближчій перспективі відмовляться від промивання мізків пересічних українців. Тому нам потрібна національна еліта,  яка буде турбуватися про майбутнє держави, а не про наступні вибори та «відкати» від корупційної діяльності. З іншого боку народ має сам навчитися аналізувати і вибирати владу на основі глибокого аналізу, а не фільмів на телебаченні. Що бачимо зараз? Все менше стає незалежних видань і телеканалів, усе більше серйозних журналістів віддають перевагу грошам, а не правді та істині… А ще покійний Папа Римський Іван–Павло ІІ, звертаючись до політиків, казав: «Політичні діячі! Чиніть опір спокусі використати владу для особистих чи групових інтересів».  

Вихід із нинішнього критичного становища бачиться у появі нових політиків (не плутати з новими обличчями,  яких підкидають олігархи). Рисою цих нових політиків має бути дві складових: професіоналізм і персональна відповідальність перед українською нацією. 

Україна має всі можливості стати великою,  могутньою державою. Майбутнє нам гарантує консолідація української нації. В нас є один шлях – національний і він  повинен бути реалізований після Перемоги. Ще гетьман Павло Скоропадський в інтерв’ю швейцарській «Газеті Лазанській» переконував, що для майбутнього спокою Європи (Східної) є тільки одна опора, один охоронний мур – це національне почуття українців: «Україна, зорганізована в державу, базовану на національному почутті, стане непорушною опорою того миру, якого цілий світ тепер шукає». 

Павло СЛИВКА,  
історик 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували