Більшість його життя пройшла у Великій Британії. Та за 21 рік в Україні переконався – кращого місця немає. За всі ці роки, навіть попри війну, у нього й думки не виникало, щоби покинути Україну. У пана Мирона багато талантів і захоплень. Він співає, грає на бандурі, колекціонує картини та популяризує українське мистецтво, а ще активно волонтерить.  

Зустрічаємося з паном Мироном і його дружиною Оксаною у їхньому будинку, який нагадує справжній музей. 

Стіни будинку Мирона Постолана завішані картинами українських художників. 

«Що то є бути українцем? Для цього треба три речі: спільна мова, культура та ідентичність. Якщо ти не маєш цієї ідентичності в серці та голові, якщо ти не поважаєш того, що залишили твої предки, як ти можеш бути українцем? – каже Мирон Постолан.  

У селі Мирона Постолана так і називають «англійцем». Понад 50 років він прожив у Великій Британії, де ще молодими опинилися його батьки. З юного віку він захоплювався українською культурою, а  найбільше – бандурами.  

«У 1956 році «Капела бандуристів» брала участь у турнірі Європи. Мама моя купила їхню платівку. Вони грали на бандурі, а я слухав. Тоді не розумів, про що вони співають, але музика і звук дуже сподобалися. Я знав, що мушу мати бандуру, але в нас тоді зовсім не було грошей, – розповідає мій співрозмовник. 

Перша бандура з’явилася в нього у 20-річному віці. Виготовив її майстер Василь Гляд. 

«Він робив бандури. Я поїхав до нього з братом, і ми купили аж дві бандури. Навчав мене грати Віктор Мішалов, який був найкращим бандуристом на світі. Ми тоді мали касети. То я грав на бандурі, записував це на касету і надсилав Віктору в Австралію. За два тижні мені приходила відповідь від нього на тій самі касеті, де він пояснював як грати. Так ми з ним спілкувалися майже  рік, – ділиться спогадами пан Мирон.

 
У 1970-х роках «англієць» починає співати і грати на бандурі у британських клубах і в такий спосіб  популяризує українську культуру за кордоном.  
Проживаючи у Великій Британії, чоловік ні на хвилину не забував, що він – українець і завжди мріяв повернутися на рідну землю. Уперше побував на Батьківщині у 80-х роках. Приїхали до Тернополя вперше як туристи, і принагідно заїхали у Бережани до родини... 

У 2003 році Мирон Постолан вирішив переїхати жити на Батьківщину, де знайшов своє кохання та одружився.  

«Ми з другом поїхали до Підгайців. Оксана, майбутня дружина, співала у весільному гурті у Підгайцях, – пригадує мій співрозмовник.   
На Батьківщині Мирон Постолан зустрів своє кохання.  

Це романтичне знайомство пригадує дружина Оксана: «Одного разу до мене підійшов чоловік і запитав, чи не хочу я познайомитися з бандуристом із Англії. Я подумала, звідки ж там в Англії бандурист взявся. І так привіз Мирона і ми познайомилися. Він приїхав з бандурою. Я співала, а він грав. Згодом зайнялися зеленим туризмом. До Майдану у своїй садибі прийняли чимало туристів як з України, так і з-за кордону. 

Ми організовували виставки, навчання, концерти, екскурсії. Показували наше село, яке є дуже цікавим. Тут є один із перших памʼятників Шевченку, в нас був парохом батько Богдана Лепкого, сам Богдан Лепкий теж у село приїжджав. Крім цього, тут гостювали Іван Франко та Андрій Чайковський.  

Від 2013 року ми не займаємося зеленим туризмом, бо тоді почався Майдан і ми допомагали людям доїхати до Києва. Мирон був скарбником, — пригадує пані Оксана. 

 
Відтоді сім’я Постоланів активно волонтерить, організовує людей, збирає кошти та купує необхідні речі захисникам. З 2015 року воює їхній син. 
До слова, Мирон Постолан колекціонує картини українських художників, яких у нього налічується понад сотню.  

1991 рік. Тоді я був в Івано-Франківську, пішов до галереї і побачив картину «Козаки в дорозі». Англієць чи француз цього б не зрозумів. Видно, що там хтось їде на конях, але найголовніше – це видно кобзу. І з цієї картини розпочалося моє захоплення, – резюмує пан Мирон.  

Олена ЧЕПІЛЬ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували