Галя точно не відає, коли це почалося. Когось із її пра чи прапрабабусь покинув коханий. Покинув вагітною, напередодні весілля. Це стало трагедією для родини. Зреклися рідні і друзі, батьки вигнали з дому. Бідолашна навіть мала намір вкоротити собі віку. Але її прихистила сільська знахарка. Виходила бідолашну після важких пологів, допомогла і її донечці, яка зʼявилася на світ дуже кволою. Відтоді у їхній родині народжувалися лише дівчата, які зневажали чоловіків...

Галину матір народила у пізньому віці. Жінці було майже 40 років. Ніколи не була у шлюбі, та й не прагнула цього. Все життя присвятила роботі – працювала терапевткою у районній лікарні. 

Галя зростала послушною і доброзичливою дівчинкою. Як мати не намагалася виховати у ній сталевий характер, не виходило. Дівчинка любила природу, мало не щодня приносила додому знедолених і покинутих тварин із вулиці. Тихо плакала у подушку, коли матір розпочинала читати нотації про гонор, самостійність і невірність чоловіків. Галя любила читати книги про кохання і мріяла у майбутньому знайти «другу половинку» й створити сімʼю.

Закінчивши школу, дівчина пішла маминим шляхом, вирішила стати лікаркою. Однак не «людською», вона мріяла допомагати тваринам, здобувала фах ветеринара. Вчилася добре, була старанною. На третьому курсі у їхню групу перевівся студент із іншого вишу. Звали юнака Назар. Вродливий, стрункий, із чорними як ніч, очима. Галина закохалася з першого погляду. Не вірила, що так може бути, і коли Назар зʼявлявся в аудиторії, дівчині здавалося, що її серце ось-ось вистрибне з грудей. Інші дівчата усіляко привертали увагу красеня, та він завжди спостерігав за Галею – тендітною, непоказною і соромʼязливою...

– Гадаю, нам час познайомитися, – якось усміхнено мовив юнак до Галини. – Я приїхав до вас із Івано-Франківська. Зовсім не знаю вашого міста. Може б ти провела мені екскурсію? З мене кава.

Галя почервоніла, в горлі пересохло, хотіла мовити слово, однак воно десь застрягло, і змогла вичавити з себе лише хрипле «Мг...», ще більше зніяковівши.

Молоді люди гуляли вечірнім містом. Спостерігали як сонце сідає за обрій, як на небі зʼявляються перші зорі, як вітер розкидає по місту листя... Якоїсь миті Назар узяв Галю за руку і пригорнув до себе. Дівчина мало не вмліла від несподіванки, відсахнулася, засоромилася і втекла. Їй стало страшно. В голові лунали мамині слова про те, що всі чоловіки брешуть, що їм потрібне тільки одне. Стало дуже і дуже страшно...

В інституті Галя усіляко уникала хлопця, не відповідала на його телефонні дзвінки. Сама не розуміла своєї поведінки, однак знала, що по-іншому не може. Аж якось один випадок змінив усе її життя.

Гуляючи вечірнім парком, Галя помітила Назара в компанії молодої дівчини. Вони йшли їй назустріч. Втікати було нікуди. Тож вона вирішила зробити вигляд, що їх не бачить. Вдала, що розмовляє по телефону, присіла на лавочку і відвернула голову. Молоді люди її не помітили, адже дуже емоційно розмовляли.

– Братику, ну не відповідає вона тобі, отже, щось не те. Не навʼязуйся так відкрито. Я приїхала до тебе в гості, щоб розважитись, а ти мені про своє «розбите серце» розказуєш. Я все розумію – перше кохання і все таке... Не буде цієї, буде інша! Ти ж у мене такий красень...

– Олю... Не можу припинити думати про неї. Шукаю її поглядом в інституті, на вулиці, телефоную, дійшло до того, що біля її дому ходжу в надії зустрітися. Та все марно! І я не розумію чому. Я ж не зробив нічого поганого...

Ця розмова вразила Галину у самісіньке серце. Це ж треба бути такою дурепою! Через якісь переконання, стереотипи, які навіювали їй з дитинства, вона позбавляє себе шансу бути щасливою...

Галина зателефонувала Назарові сама. Запросила на каву. Молоді люди довго говорили. Галя розповіла про себе і свої переживання. Дівчина вперше за все життя не боялася говорити відверто і просто бути собою. Зрештою у них завʼязалися міцні стосунки. Через три роки пара зіграла весілля. Галина мама спершу на дух не переносила зятя. З нетерпіненям чекала, коли той «дасть маху». Однак все змінилося, коли у Галі і Назара народився первісток. Перший хлопчик у їхньому роді, якого назвали Богдан – Богом дана дитина, яку обожнюють усі. 

Ірина ТЕРЕЩЕНКО

0

0

0

0

Ви вже відреагували