Навіть там, далеко за океаном, наша землячка – вчорашня доцентка кафедри української та іноземних мов ТНТУ імені Івана Пулюя, кандидатка філологічних наук, лауреатка Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких – прагне нести ідею єдності українців: тих, які героїчно борються в Україні, і тих, які відстоюють інтереси нашої Батьківщини за рубежем, беручи участь у різних патріотичних заходах. Тож від американців вона часто чує, що Україна не мала б тієї підтримки світу, яку має, якби не діаспора, яка не дає забути про війну в Україні. 

 
«Емігрувати я ніколи не планувала, але після одруження з американцем на сімейній раді вирішили, що житимемо поки що там, де працює чоловік. Так я переїхала у столицю США, – розповідає пані Наталія. –  Рішення було не з простих, залишати у дорослому віці успішну кар’єру, друзів, активне громадське життя доволі складно. Але, як мовиться, у кожну життєву подорож ми беремо себе, тому в американській столиці одразу після переїзду відшукала українську церкву, де довідалася, що українська суботня школа шукає викладача української мови для дорослих. Через кілька днів познайомилась із Тетяною Мурзою, директоркою Школи українознавства імені Тараса Шевченка у Вашингтоні. Цей навчальний заклад ще 60 років тому створили вихідці з України для своїх дітей. 

 
У школі активно діє українська скаутська організація Пласт і СУМ (Спілка Української Молоді), що дуже зворушливо, адже саме українська діаспора зберегла цю пластову та сумівську традицію, коли ці структури були заборонені в Україні за радянських часів. Пригадую, як мій чоловік, світлої пам’яті Іван Гавдида, відроджуючи Пласт на Тернопіллі, опрацьовував пластові посібники, які видавала українська діаспора у Канаді та США». 

Для читачів варто нагадати, що Іван Гавдида був заступником голови Організації Українських Націоналістів (бандерівців), директором Центру Національного Відродження ім. Степана Бандери. У далекому 2003 році кремлівські імперці та їхні прислужники в Україні знищили цього Великого Українця, який серед іншого вишколював українську молодь у патріотичному дусі і, як депутат обласної ради, перешкодив планам «п’ятої колони» повністю загарбати  Почаївську лавру. 

Та повернемося до пані Наталії. З вересня минулого року при Школі українознавства імені Тараса Шевченка вона з однодумцями започаткувала курс «Українська мова та культура для дорослих» для початківців і людей, які уже мали базові знання з української. Студенти групи – американці, чиї дружини або чоловіки родом із України; дехто – українського походження, представники першого чи другого покоління діаспори, у декого діти навчаються в українській суботній школі. Основний мотив – підтримати Україну в складній екзистенційній боротьбі, а похідні від нього – допомогти своїм дітям у вивченні української мови, більше довідатися про українську історію та культуру. На уроках не лише вивчають граматичні правила, а й говорять про культурно-історичний контекст, в якому наша мова розвивалася, про визначних українців. 

 
Цьогоріч Наталія Гавдида познайомилась із Христиною Піхманець, координаторкою програми Української мови та культури в Українському Інституті Америки, й отримала пропозицію викладати в цьому закладі. Серед її студентів були дипломати, викладачі американських вишів, працівники засобів масової інформації, для яких українська мова є іноземною, а також американці українського походження, які народилися у США або переїхали туди в дитячому віці.  

«Надзвичайно відповідально і одночасно цікаво навчати дорослих людей, які свідомі свого вибору, глибоко мотивовані. В епіцентрі вивчення – комунікативний метод, який дає змогу зануритися в україномовне середовище. Паралельно заглиблювались і у неповторний світ української культури. Хто такі чумаки і як чумацтво вплинуло на розвиток української економіки, формування традицій меценатства та пісенної культури? Чи існує насправді квітка червона рута, яку так майстерно описав Володимир Івасюк у своїй однойменній пісні? І чому ця пісня стала символом української солідарності та спротиву й більш як  50 років лунає і в Україні, і за її межами? Хто така Анна Київська і чому її памʼятають і шанують у Франції? Які таємниці приховують стіни Софії Київської та чому графіті, видряпані на стінах цього храму, є важливим джерелом вивчення української мови? На всі ці запитання ми шукали і разом знаходили відповіді», – каже моя співрозмовниця. 

До речі, розповідь нашої краянки про київську княжну, яка стала королевою Франції, настільки вразила студентів, що після занять вони ділилися почутою інформацією зі своїми американськими друзями та родичами, і з ними разом шукали в інтернеті інформацію про Київську Русь і дивувалися глибинності української історії та культурної традиції. І власне, з цього починається їхня повага і любов до України. 

Богдан НОВОСЯДЛИЙ 

На світлині: випускники курсу «Українська мова та культура» Школи українознавства імені Тараса Шевченка у Вашингтоні. У центрі – викладачка Наталія Гавдида і директорка школи Тетяна Мурза. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували