Головні новиниЖиття громадЕкономікаЄвроінтеграціяЛюдиВійна
ІсторіяКонсультаціїПоради господарямВаше здоров'яРодинне перевеслоЦікавеВарто знати
Підписатися
Всеукраїнська громадсько-політична газета.
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Передплатити
Всеукраїнська громадсько-політична газета.
Передплатити
Місцеві вибори Коронавірус Новини Facebook Telegram

Бог дав нам шанс. Маємо його втілити

Минув другий рік повномасштабного російського вторгнення, а в інтернет-мережі ще досі апелюють: «Чому ж не воюють сини депутатів, чиновникі, дипломатів?». Але є приємні винятки. До таких належить Святослав Юраш – син сім'ї дипломатів. Його мати родом із Теребовлянщини, а він у складі ЗСУ воює на передовій, захищаючи цілісність української землі. Про це повідомляє місцеве видання «Воля княжого краю».

Бог дав нам шанс. Маємо його втілити

Минув другий рік повномасштабного російського вторгнення, а в інтернет-мережі ще досі апелюють: «Чому ж не воюють сини депутатів, чиновникі, дипломатів?». Але є приємні винятки. До таких належить Святослав Юраш – син сім'ї дипломатів. Його мати родом із Теребовлянщини, а він у складі ЗСУ воює на передовій, захищаючи цілісність української землі. Про це повідомляє місцеве видання «Воля княжого краю».

3 тижні тому Джерело:

«Діана Юраш, яка разом із чоловіком-дипломатом живе в Римі і працює у посольстві України при Святому престолі у Ватикані. Її старший син Святослав захищає рідну землю на Донбасі у складі ЗСУ», – йдеться у дописі видання. Нижче подаємо уривки листів з фронту солдата Святослава Юраша і з листів матері до нього. 


Київщина. Післямова  
Люди знаючі часто казали мені, що війна – це про очікування. І не погодитись важко. Ми чекаємо перемог, великих і маленьких, припинення повітряної тривоги, відповідей на повідомлення від близьких та рідних, наказу від командира. Та коли кожен день несе в собі випробування, сумувати не доводиться.  


ххх 
… Незабутній курс валют, коли тепловізор можна поміняти у танкістів на 2 літри Живчику, нашого народного нектару. А в інший день, як пощастить, то і на 5… 


ххх 
А перші дні масштабної війни, коли допомагав озброювати всіх, хто не втік, а готовий був захищати Київ, який не можна не любити. І коли найбільша біда була з папером на заяви, якого було менше, ніж автоматів, завезених з усіх окупованих відділків Київщини.  


ххх 
А чого варта перша вилазка до Ірпіня! Смак вареників, що їси під мінометним обстрілом, не забути. Та й наступні ірпінські авантюри були не гірші. Обхідне лісове бездоріжжя, автоматна команда в багажниках, піша переправа з перенесенням безкінечних припасів через вузенький міст, поїздки по мінному полю в кузові «газелі» та й прогулянки по тому ж полю опісля. 


ххх  
А поїздки поміж перестрілками та градами до сіл на житомирській трасі, де з продуктами шукали дітей, яких знайшли зовсім не там і зовсім не тих й зовсім не так. 


ххх              
Повертаючись із борщагівського фронту в перші дні війни, влетіти з машиною повною каністр бензину та ще й з однією з них між ногами в перестрілку на повітрофлотському мосту, де Бог милував і дав справді насолодитися наступним днем. 


ххх  
Шок, коли розумієш, що на нулі, героїчна тероборона Горенки бігає гола й боса і крізь ніч шибайголови моєї команди женуть їм усе, що можливо та неможливо у транспорті, який також піде на північну передову. 


ххх  
Трагедії центрального київського моргу, де окрім твого горя, бачиш усіх тих, хто віддав усе за все й де довжелезна черга за свідоцтвами про смерть не забудеться ніколи. 


ххх  
Коли їдеш за Гостомель до давніх друзів-парамедиків, що рятують численні життя на передовій та привозиш їм усе, що зміг зібрати з їхніх праведних запитів.  

            
ххх 
Не обійшлося і без сувенірів. Тепер оберегом ношу уламок граду (як підказали люди воєнно-підкованіші), якими обсипали росіяни в численному візиті у Макарів та його нещасну, але безмірно героїчну поліклініку. І який мав влетіти в ногу, а благословенне щасливе пальто порятувало.  


ххх  
Незабутнього забагато, а попереду ще більше. Зупинятись не маємо права, звільняючи нашу землю та памʼятаючи усіх, хто своїми життями дав нам це право. Аж до Севастополя. Бог дав нам шанс. Маємо його втілити. 


Війна продовжується 
І де, як не на героїчному Сході  зусилля потрібні найбільше. Нескінченні проторені маршрути вкотре підтверджують щедрість душі нашого народу, але ми полишили незламну Київщину і, як завжди, вирушили туди, де підтримки ніколи не буває достатньо. 

              
Багатотонні фури всілякого та необхідного, зібрані зусиллями нашої різношерстої команди. Буси медичного обладнання та допомоги з України і світу. Парамедики, що рятують і навчають. Журналісти, що не бояться розповідати правду про пекло російської війни. 

 
Слобожанський місяць кидав нас розбомбленими околицями Харкова, безжалісним ізюмським кільцем, яке ніяк не стиснеться і не розімкнеться, його численними населеними пунктами, за які бої не припиняються вдень і вночі. Та й по всій передовій аж до Донбасу. Встановлювали контакт і намагалися допомагати всім, з ким зводила військова реальність.  


Як я провів літо 
Як було вічно, історію пишуть сталлю і кров‘ю. Бо вітчизняна війна тут. І надовго. І всюди. І боляче. Й у цьому горі кожен матиме щастя сенсу, подарованого місією, яку можемо відчути чи віднайти. І як наші діди та прадіди, що погнали загарбників із Заходу, вигнати загарбників зі Сходу. Після боїв під Києвом був прикомандирований з рідною ротою на не менш рідний Донбас. В окопи під Бахмутом, де росія невпинно намагається прорвати нашу оборону, яка незламно тримається, яке б коло російського пекла до неї не проривалось.  


В окопах чи день чи пів місяця – суть одна. Те, у чому навіть Юнгер і Ремарк погоджуються. Братерство. З яким ніщо не зрівняється і без якого не виживеш. Братерство, в якому всі справді рівні. Братерство, де вчать усьому, що недовчив в юності та й не уявляв, що колись доведеться вчити. Братерство, в якому витягуєш з усіма пошматованого товариша після незчисленного снаряду, якими годують на снідання, обід і вечерю. Розуміючи, що в наступному повороті російської рулетки  там можеш бути ти. Така наука варта всього. Бо після перемоги майбутнє вирішуватимуть ті, хто віддавав все за вічне – свій народ, дарований тобі Богом. 


З листів від мами 
«Цілую тебе в крайчик усіх твоїх вишиванок.., які незмінно видно з-під військової форми, молитовно обнімаємо», – пише мама, читаючи маленькі повідомлення з фронту від сина і старається так акуратно «відписувати, наче йде мінним полем», заспокоюючи сама себе: «Не можна плакати, не треба іронізувати, не треба нічого вимагати і просити, треба лише любити, бо любов – це захист і наш материнський щит. Не витримую, пишу: «Що Ти відчуваєш, сину мій?». І читаю відповідь: «Життя тут має СЕНС…». Сину мій, сини української землі, повертайтеся живими і здоровими, бо життя без вас не матиме сенсу. Чекаю, з любов’ю Твоя мама». 


«Наш справжній воїн, справжній інтелектуал, предмет абсолютної гордості і натхнення», – каже батько Андрій Юраш, посол України при Святому престолі у Ватикані.  Родина Святослава, і тато, і мама, і менші брати – студент Антоній і школяр Максиміліан моляться за нього, люблять і чекають з фронту живим і здоровим. 


«Випромінюючи впевненість у перемозі» 
На ці фото з фронту рідні дивляться, цілують, молитовно просячи у Бога захисту. А мамі відразу хочеться застерегти, як в дитинстві: «Дитино моя, будь чемним, носи каску і «бронік», вечорами молися, а зранку пиши мамі: живий і здоровий, як і все ваше братство воїнів». 


Найтяжче для мами Діани, як мами рядового ЗСУ, дався Бахмут. «Саме Бахмут, – писала вона у ті страшні дні боїв,  дробив мене на частинки болю і страху, саме Бахмут випалив мені в серці рефрен «будь мені живим і здоровим», саме Бахмут не давав дихати, жити, спати… Саме ось це фото з Бахмута стало особливим, якимось оптимістичним, таким, яке давало мені надію, відчуття майбутнього. Троє – Піпа, Свят і Гарбуз (ох, вже ця козацька традиція!) – під два метри зросту, вродливі, молоді, усміхнені, зосереджені, загартовані… як прадавні козаки, як скіфи, як українська повстанська армія, як незнищенний дух нашої землі, яку вони обороняють від ворогів, – якраз і випромінювали щось таке, яке б я обережно назвала, – впевненість. Впевненість у перемозі…». 


«Бог  дав нам шанс» 
Два роки тому 24 лютого розпочалася війна, а 15 березня 26-річний Святослав пішов захищати Україну у складі збройних сил. Він – один із наймолодших депутатів  українського парламенту. Хлопець, який під військову форму  кожного дня одягає вишиванку. Який із перших днів війни організував такі потрібні гуманітарні процеси по всій Київщині, на Сході і Півдні. Свій вибір Святослав пояснив так: «А що ще має робити чоловік у вітчизняній війні? Памʼятаючи прадіда, що пройшов від Сталінграду до серця Європи й покрив славою наш рід – воюватиму, як і кожен мусить це зробити у нашій, справді, вітчизняній війні. Бо історія не закінчилась. Як й історія нашого народу, що стільки пережив і стільки заслужив у майбутті, за яке варто воювати. І, як крізь усі століття, історію пишуть саме сталлю та кров‘ю. А тепер пишемо її усі разом. З благословення командира, продовжу також усі починання. Логістичні, міжнародні й інформаційні. Та й потребу голосувати за все, що вимагає війна,  ніхто не скасовував». 


«Зупинятись не маємо права, звільняючи нашу землю та памʼятаючи усіх, хто своїми життями дали нам це право. Аж до Севастополя. Бог дав нам шанс. Маємо його втілити».  


Підготувала Наталія БОЙЧУК 

 

0
0
0
0


Підписуйтесь на наш канал
Чому навесні треба пити каву з лимоном: відповідь здивує
У весняний сезон застуд шанувальники кави можуть зміцнювати свій імунітет саме цим напоєм. Кава стане кориснішою, якщо додасте лимон.
14 годин тому
Пляцок «Веснянка» – надзвичайно ніжний та смачний десерт
Цей по-весняному яскравий, ніжний та соковитий десерт від нашої читачки Валентини Кузьмової стане ідеальним варіантом для домашнього чаювання.
16 годин тому
Уряд розширив напрями підтримки для фермерських господарств
Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 300 «Про внесення змін до Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам та іншим виробникам сільськогосподарської продукції». Цей Порядок був затверджений у 2022 році постановою № 918 .
21 година тому
Тернопільські аграрії отримали цьогоріч 2,2 млрд грн кредитів
Від початку року 5 200 українських агрогосподарств отримали 34 млрд грн банківських кредитів на розвиток. З них за державною програмою «Доступні кредити 5-7-9» - 2 936 господарств профінансовано на 13 млрд грн.
21 година тому
ДНК–експертиза – за 1,5 год.
Вже кілька місяців у Головному управлінні Національної поліції в Тернопільській області можуть проводити ДНК–експертизи. Раніше на такі аналізи витрачали місяці, людям доводилося їздити до Києва чи до Львова. Нині ж достатньо 1,5 год., аби ідентифікувати людину. До того ж, цей апарат мобільний.
21 година тому

Головне про коронавірус:
Останні матеріали
Більше статей


РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
Тернопіль, вул. В. Чорновола, 1
Допускається цитування матеріалів без отримання попередньої згоди hospodar.ua за умови розміщення в тексті обов'язкового посилання на hospodar.ua - Сільський Господар. Для інтернет-видань обов'язкове розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовані статті не нижче другого абзацу в тексті або в якості джерела. Порушення виняткових прав переслідується Законом.

Сільський Господар © 2023
Політика конфіденційності
Допускається цитування матеріалів без отримання попередньої згоди hospodar.ua за умови розміщення в тексті обов'язкового посилання на hospodar.ua - Сільський Господар. Для інтернет-видань обов'язкове розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовані статті не нижче другого абзацу в тексті або в якості джерела. Порушення виняткових прав переслідується Законом.