Те, що відомий у нашому краї пасічник Омелян Мандзюк знає напам’ять багато віршів  із «Кобзаря»,  стало справжнім відкриттям. За короткий період нашого знайомства він завжди розповідав про Божих комах, торкався іншої тематики і Шевченка процитував спонтанно – прийшлося до слова. А вже потім продовжив свою розповідь. 

– Моє дитинство, – пригадує Омелян Мирославович, – пройшло у Малому Ходачкові Тернопільського району. Мама померла, коли мені було вісім місяців, тато також рано відійшов у засвіти. Виховувала мене бабуся Марія. У цьому селі я пішов у перший клас. То були роки тотального московського переслідування, коли у хатах   конфісковували портрети Шевченка, книжки, видані ще до більшовицького приходу. У бабусі Марії зберігався «Кобзар» і вона привчила мене до творчості геніального поета. Першим у дитинстві я вивчив вірш «Розрита могила». 
Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно, 
За що тебе сплюндровано,  
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась,  
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 

«Читаю Шевченка і лячно мені. У кожному слові – теперішні дні». Ці слова тернопільського поета, заслуженого діяча мистецтв України Олега Германа, з кожним днем, як він писав, набувають особливої повноти і значущості.  

– Тоді, в дитинстві, – каже Омелян Мандзюк, – запам’яталися рядки, написані ніби вчора». 
Сини мої на чужині, 
На чужій роботі. 
Дніпро, брат мій, висихає, 
Мене покидає 
І могили мої милі 
Москаль розриває… 

– Повоєнне дитинство змушувало  дорослішати. Вкотре  переконуюся, – зазначає пан Омелян, – віршовані рядки «Кобзаря» звернені до нас, українців і у них відповідь – на всі болючі питання нашого життя».

 
…Опісля старша сестра забрала Омеляна Мандзюка до Тернополя, де вони проживали в одному будинку з тіткою. Тут він продовжив навчання у середній школі №3. 

– Пам’ятаю, – каже Омелян Мирославович, –  за  радянських  часів  Шевченка зображали революціонером, інші факти його біографії замовчувалися. У перевиданому «Кобзарі» й сліду не лишилося від тих віршів, яких мене бабуся Марія навчала. 

У школі Омелян Мирославович нікому не розповідав  заборонені вірші Шевченка. Знав, чим це може закінчитися. Згодом, у вісімнадцять років, він отримав водійські права і довгий час працював далекобійником. – Аби не втратити уваги за кермом, часто вголос читав собі Шевченка, – пригадує Омелян Мирославович. –  Окрім творчості геніального поета, вивчив твори Володимира Сосюри, Василя Симоненка, інших класиків. 

Те, що творчість саме Тараса Шевченка знайшла відгук у серцях людей, свідчить, що в другій половині ХІХ і на початку ХХ століття чи не єдиною книжкою у більшості хат України був «Кобзар». Вірші з нього вчили напам’ять, за ним училися писати. – Маємо пам’ятати пророчі вірші Великого Кобзаря, – продовжує Омелян Мандзюк, – і вірити, що «…на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». 

Петро ГУДИМА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували