Відповідь ця склалася історично, як і тема «хороших руських». Ноги її ростуть із відомого місця, а саме – з давньоукраїнського модусу слав’янофільства, з «костомаровщини». Або ще й із більш раннього царепоклонства губернських малоросів, яке виразно змалював Гоголь в огидній сцені плазування козаків перед царицею: «Не встанем, мамо! Не встанем! Умрем, а не встанем!» – кричали запорожці. 

Раз за разом в нашій історії корисні київські (за посадою) дурні, оговтавшись від чергової кривавої данини північним сусідам, знову кидали Україну в смертельні обійми чергових «хороших руських». Є в списку любителів цих БДСМ-обіймів і федераліст Грушевський, і червоні співці пролетарської революції (яких заднім числом чомусь записали в націоналісти як «Розстріляне Відродження»), такі різні ж бо наче за ідеологією. Сам список – великий і строкатий. 

Є, втім, ще одна об’єднуюча його риса. Усі вони – гуманісти, соціалісти, глибоко освічені, інтелігентні і прогресивні – однаково ненавиділи таких мислителів і практиків, наприклад, як Микола Міхновський. Бо він говорив дуже просто і зрозуміло: «Нелюдське ставлення росіян до нас освячує нашу до них ненависть… Головна причина нещасть нашої нації – брак націоналізму серед ширшого загалу». 

Відповідь на запитання «Що не так з москалями?» не лежить у сфері просвітництва. Ніхто на помилках не вчиться. Ні на історичних, ні на електоральних, ні на особистих. Ти людині детально розповідатимеш про триста років кацапських знущань над українцями, а вона тобі на це: «Єто другоє». 

Народи, які багато років прожили разом, в одній державі/державах, гіпотетично мали би вивчити психологію один одного. Але насправді – ні. Держава ( якщо вона не національна) завжди намагається через ідеологію і законодавство сформувати об’єднуючу надбудову для різних народів. Така тривала (безособистісна по суті) комунікація створює ілюзію глибокого взаєморозуміння. Але як тільки зникає держава чи імперія, національна психологія миттєво бере своє. Законів природи не скасуєш указами, деклараціями і петиціями. 

Ми вічно очікуємо від росіян якихось симетричних поведінкових реакцій. До того ж, це роблять навіть поважні люди, яких в «одіннародстві», м’яко кажучи, важко запідозрити. Тим часом самі «запоребрики» нічого подібного від нас узагалі не очікують і ніколи не очікували. Ми для них – унтерменші, нижча каста, яку погані руські розглядають як покірних рабів, а хороші руські – як добре виховану прислугу і корисних ідіотів. От і вся відмінність. 

Наприклад, було якесь очікування на моральне реагування, коли збили MH17 і довели, хто збив. Були Буча, Ірпінь, Ізюм, інші катівні окупації. Теж зазвучало: «Як же вони до цього могли дійти?». Так, наче не було катівень Донецька і Луганська 2014-го?  

Були романтичні очікування, що з початком мобілізації в Росії всі Цой-орієнтовані росіяни аж бігом налаштуються проти влади; що суб’єкти федерації захочуть національного самовизначення; що рейди в Бєлгород когось там пробудять; що підрив Каховської ГЕС – це за межами вже… 
Та повернімося до москалів. Москаль завжди говорить російською впевнено, голосно, ствердно, безапеляційно. Безвідносно до того, про що саме мова. Російська мова – це не мова діалогу за означенням. Це мова окрику, наказу, панування і поблажливості. 

Мова панівної верстви за століття функціонування перетворюється на мову панів. На початках становлення Московії «панськими» мовами були німецька, потім французька, а російською балакало лише всяке декласоване бидло. І не такий уже аж давній масовий перехід із «селюцької» мови на «язик» начальства робив новонаверненого, хоч про людське око, як не комуністичним паном, то бодай комсомольським підпанком. 

Енергія агресії приваблива. Ніхто всерйоз не хоче поділяти енергетику жертви. Стокгольмський синдром – він же не в Стокгольмі виник. Перед Другою світовою вся світська політична Європа рукоплескала Гітлеру, «людині року» в «Тайм». Так само ще недавно вона рукоплескала Путіну, просто паузу зараз трохи взяла. 

Рашизм у частині впливу на масову свідомість абсолютно тотожний націонал-соціалізму. Концепція арійської раси і «життєвого простору» для нього відповідна «русскому міру» і «русскім» як расі, якій призначено володіти світом. Націонал-соціаліст цілком міг бути (і таких було багато) освіченою вихованою людиною, добрим сім’янином. Але його манери не поширювалися на «недолюдей». Таке навіть на думку не спадало. Ну як можна, расова теорія – це ж наука, а ми культурні і прогресивні люди! 

Ані головний психіатр Нюрнберзького трибуналу Дуглас Келлі, ані його помічник Густав Гілберт не знайшли жодних психічних відхилень у винних у злочинах проти людяності. Ніхто з них не виказував особистої схильності до насильства. Показники інтелекту були вищими за середній, хоча вони вперто шукали «вірус нацизму». Келлі через 12 років наклав на себе руки, не будучи в змозі пережити той науково доведений факт, що системна нелюдська поведінка керівництва НСДАП не пов’язана з психічними відхиленнями. 

Усе вищезгадане повною мірою стосується і діячів комуністичної репресивно-каральної машини, просто переможців не судять. 
Може, хто ще пам’ятає совєтський гімн, бо заставляли ж учити напам’ять. Там же чітко сказано, що всіх, хто при першій нагоді чкурнув геть, «сплотіла навєкі велікая русь». Домінування, панівна позиція не лишають жодного особливого вибору у моделі поведінки стосовно підлеглих. 

От є нормальні люди, у них є раби, як у всіх нормальних людей. Поважні люди повинні бути рабовласниками. Вашингтон був рабовласником, Лінкольн був. А ми чим гірші? Але лихі люди (конкуренти-нехристі-інородці тощо) намовили рабів збунтуватися і втекти. Що робили рабовласники з рабами-втікачами? Цькували, ловили, показово карали, страчували непокірних. Повертали, так би мовити, в лоно великої рабовласницької культури. Нормальний расистський підхід. Ці істоти (тобто ми) не надаються до окультурення, тому поводитися з ними потрібно, як із тваринами, що навчилися розмовляти. 

Ця паралель, вона як би про жорстоких плантаторів Півдня (і за фактом уже не тільки США). А як же хороші руські? А вони – ті добрі рабовласники з північних штатів, які скасували рабовласництво, але лише для своїх противників із Півдня, коли перемогли їх. По суті, запровадили санкції на великий бавовняний, цукровий, тютюновий бізнес конкурентів. Бо самі були вже промисловцями. Ми для хороших руських – «домашні негри». 
Хоч би який москаль дивився на Україну чи українців, він бачить тут лише повстале гетто інородців, рабів, які збунтувалися, розікрали і знищили панське майно, забрали його церкву. У нього, у москаля, така політична оптика. Іншої нема і бути не може.

 
Коли є порушення в очікуванні поведінки, людям притаманно перемикати увагу на особистість порушника, а не на суть порушення. Непропорційно велика увага, включно з усіма прокльонами, до персони кремлівського карлика – це помилка, але її не уникнеш ніяк. Путіна солідарно вибрали дуже різні виборці його федерації. Не він їх зазомбував якимись фантастичними методами КГБ і перетворив на рашистів, а вони його породили.

 Путін – продукт соціальних очікувань різних народів Росії. І ці очікування нікуди не поділися, бо кожен бурят і чеченець однаково мають право називатися «рускімі», а отже панівною нацією. Панівна нація не може зазнати поразки від рабів, навіть Спартак врешті програв римським легіонам. 

Є ще один політичний міф про якесь масове каяття німців після Другої світової, щойно їм розказали правду про нацизм, табори і оте все. Каяття масове дійсно настало, але через покоління, у внуків, уже в 1970-х. Тому і сподівання на якесь колективне каяття російського прозрілого (чомусь) рабовласництва – це облуда, не тіште себе дурними ілюзіями. 

Психологічна основа рабства – це страх перед рабовласником, його необмеженими можливостями розправи. Він базується на постійних спогадах про роки рабства. Але постійні спогади і вихваляння про успішну втечу з рабства змінюють психологічний статус раба лише на статус раба-утікача. Якщо ви щоранку притуляєте вухо до землі, щоб почути, чи, бува, не наближається тупіт кінських копит погоні, тобто лізете спросоння в соціальні мережі, щоб дізнатися те саме, – ви лишаєтеся в статусі вічно настороженого втікача. 

Хоч би що і де рабовласник зробив, воно вас усе лякає, травмує, бентежить і ще чортзна що. Ви прикриваєтеся в цих хворобливих реакціях необхідністю емпатії та людяності, але це фізичні прояви поведінки до живих людей, а не до картинок на екрані смартфону. Переживати про поведінку москалів, розгадувати її, дивлячись на екран, можна лише в тому разі, коли ви бачите, як за ними ганяється ваш дрон. 

Олег ПОКАЛЬЧУК, 
український письменник, соціальний психолог, член Національної спілки письменників України 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували