– Річ у тім, що хоч муніципалітет Роттердама створив цей проєкт, напряму він не може ним опікуватися, тож найняв компанію, яка займається менеджментом соціальних центрів, а вони вже запропонували мені бути координатором, – розповідає Оксана Савчук. – А я запропонувала створити Український дім. Минулоріч  18 березня ми відчинили двері цього закладу, який для багатьох став рідним домом. 

Оксана Савчук шість років тому, закінчивши бакалаврат архітектурного факультету Івано-Франківського університету нафти і газу, продовжила навчання у Швеції, звідти переїхала до Бельгії, де і стала дипломованим архітектором. У  Роттердам приїхала на стажування.  

– Я працювала за професією чотири роки, була активною членкинею національного архітектурного музею, допомагала з організацією різних заходів. Так знайомилася з місцевими активістами. У своєму мікрорайоні розпочала робити спільний город–клумбу на накритій плиткою землі. Місцеві мешканці підтримали мене, ми спільно озеленили мікрорайон, – розповідає Оксана.  

А на виборах ініціативна українка стала депутатом мікрорайону Матенесе в Роттердамі.  

– Після 24 лютого 2022 року моє життя, як і мільйонів українців, кардинально змінилося. Я стала активно займатися волонтерською діяльністю, допомагати українцям, які через війну опинилися у Нідерландах. Люди приходили і включалися в роботу, це була наша перша команда, яка на 99% складалася з людей, які прибули сюди з вторгненням росармії в Україну. Пізніше до нас долучилися люди з діаспори і ми об’єдналися у спільному пориві допомогти Україні. 

 
Український дім запрацював багатовекторно: від надання гуманітарної допомоги і реєстрації, занять і пошуків роботи – до культурних та освітніх заходів для дітей і дорослих, став місцем, де українці, які були вимушені покинути домівки через війну, знайшли підтримку, змогу стати на ноги в чужій країні.  

Активних волонтерів у нас було майже 25 осіб. З тієї початкової команди залишилися одиниці, багато повернулося додому. Але приїжджають нові люди і стають волонтерами. Ми завжди були і є з воїнами, які проходять тут реабілітацію, адресно допомагаємо військовим частинам. У нас на заходах завжди є благодійна скринька, збори на потрібне обмундирування оголошуємо і в соцмережах. На нашій сторінці у соцмережах є дописи про волонтерів з усієї України. Серед них і тернополянки Марія Петрочко та Софія Мандзій.  

– Що вважаєте родзинкою у своїй роботі, в  статусі очільниці Українського дому?  

– На початках ми проводили протестні акції. Цього року вже вп’яте у нас відбувся міжнародний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України», до якого долучилося майже сто учасників. Дистанцію у два кілометри на візку подолав український військовий Андрій Сіромаха, який поки що перебуває в Нідерландах на реабілітації. За племінницю медсестру Жасмін Бонцю, яка загинула у місті Часів Яр, пробігла Наталія Яценко, яку вигнала з дому війна. Нідерландець Бен ван дер Куй свій забіг присвятив нідерландському волонтеру Рону Вогеаалару, який загинув в Україні. На завершення заходу ми встановили символічне дерево життя, на гілля якого учасники повісили картки з іменами людей, яким присвятили забіг. Ми брали участь у Марші подяки нідерландському народу й уряду за підтримку та допомогу Україні.  

– Що стоїть за словами «координатор» Українського дому в Роттердамі?  

– Моя мета – сформувати українське громадянське суспільство тут, у Нідерландах, робити це з користю для відбудови України. А прямі робочі обов’язки – забезпечити діючий простір для українців, аби вони могли реалізовувати тут свої ініціативи та ідеї. Я також організовую прийом та консультацію від різних служб. Наприклад, у нас є спеціалісти, які допомагають тим, хто шукає роботу. Також є довідкове бюро муніципалітету Роттердама, рада з питань прав біженців. Маємо 9 груп нідерландської та 6 – англійської мови.  

Окрім того, шукаю активних людей, які хочуть допомогти втілити в життя ініціативи українців. Є майстри-волонтери, які ведуть гуртки в’язання, шиття, кулінарії, вишивання, розпису, курси шиття для ляльок, роблять букети із фруктів... Офіційно записуємо дітей на фонд культури та спорту. Ми виокремили мистецькі проєкти і намагаємося їх втілювати через фундацію «Vataha». Так отримала життя архітектурна школа, в якій майже 30 українських підлітків навчаються архітектури та урбанізму. Вони з власної ініціативи проводять вечірки, самі все декорують, придумують, створюють собі плейлист, роблять смаколики. Звісно, що під наглядом дорослих. Є спільні заходи з нідерландськими підлітками.   

– Я бачу у вас українські книжки…  

– Так, їх можна почитати безкоштовно. Допомагає з українськими книжками посольство України в Нідерландах і місцеві бібліотеки,   благодійні організації.  

– Що б ви хотіли сказати на завершення? 

– Прагну справедливості. Просто перемогти буде недостатньо, хотілося б, аби всіх оцих нелюдів жорстоко покарали. І щоб кара ця була крапкою у цій війні і в історії наших стосунків з росією. 

Ми не знаємо коли закінчиться війна. Хочеться вірити у найкраще, але готуватися до найгіршого і  об’єднуватися, аби вистояти і перемогти рашистського ворога. 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка «Сільського господаря» у країнах Європи 

м. Роттердам (Нідерланди) 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували