«Батьки мої з молодих років працювали в колгоспі і мене постійно залучали до сільської роботи, – пригадує пан Іван. – У дитинстві допомагав у власному господарстві, а після школи пішов у колгосп трактористом. Для мене то були перші трудові університети. Згодом навчався у профтехучилищі, опісля – в Камʼянець-Подільському сільськогосподарському інституті, встиг здобути диплом і в лісотехнічному виші. У 28 років мене обрали керівником місцевого господарства. Скуштував і закордонних заробітків – дванадцять років працював у далекій Італії… Гарні спогади в мене про кожен період життя, бо праця моя пов’язана із землею, вирощуванням хліба». 

Іван Дмитрович пам’ятає і цінує старших колег, від яких засвоїв багато уроків господарського досвіду. Серед таких – Іван Володимирович Мегедин, що був керівником господарства у сусідньому селі Торське. В Іване-Золотому з повагою і вдячністю згадав Ярослава Юрковича Добровольського, а також свого попередника, світлої памʼяті Володимира Чіпака. 

У 90-х роках почався такий економічний занепад, що й згадувати моторошно: які господарства були міцніші, де громада не дала їх знищити, ті й до нині збереглися, як – до прикладу – у Товстому, Поділлі, Дуневі, Буряківці. «А в нашому селі, – пригадав минулі десятиліття староста, – люди працювали на власних городах, вирощуючи городину – помідори, огірки, перець… Від цього був гарний дохід, тому й створювати якесь кооперативне чи фермерське  господарство не поспішали». 

Нині все змінилося. У селі 4–5 сімей  вирощують томати. Більшість людей за кордоном, решта віддала свої паї великим холдингам і чужим фермерам. І молоді сьогодні дуже мало. Вісімнадцять сільських юнаків на фронті. На жаль, троє з них віддали своє життя за волю й незалежність України. Це – Віталій Дутчак, Володимир Малітовський та Борис Оліяр. Полеглі Герої – не з родин військових, їхня біографія до буденності звичайна, але довелося їм і пороху понюхати, і в найнебезпечніших точках страждати... Об’єднувало їх одне – любов до неньки України, потреба захисту своїх сімей від північних зайд. 

В умовах воєнного стану староста зі своїми однодумцями намагається поліпшувати інфраструктуру села на краще. Останніми роками зроблено чимало. З допомогою та спонсорства  керівника «Ель-Гаучо» Віталія Луя впорядковано дитячий майданчик, який став гордістю села, бо такого впродовж десятиліть тут не було. Приємно, що й односельці долучилися до його встановлення. Віталій Юрійович орендує в Іване-Золотому понад вісімсот гектарів земельних паїв. Понад сто гектарів обробляє «Агрополіс», а 36 – заліщицький підприємець Іван Навольський і також підтримують ініціативи з розвитку Іване-Золотого.  

Нещодавно на сільське кладовище проклали труби для подачі води. Допоміг у цьому керівник приватного підприємства «Фора С» Віктор Дрозда. Він встановив у селі сонячні батареї на десяти гектарах землі. Староста планує  встановити нову огорожу навколо кладовища і вже є охочі допомогти в цьому.  
Іван Дмитрович дає поштовх його змінам зі своєю командою однодумців, серед яких не тільки орендарі Віталій Луй, Юрій Лавренюк, Віктор Дрозда, Іван Навольський, депутат міської ради по Іване-Золотівському старостинському округу Уляна Лисак. У розвʼязанні багатьох проблем допомагає і міський голова Іван Дрозд.  

Нещодавно в Іване-Золотому по-новому впорядкували пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули в Другій світовій війні.  

– Забувати сторінок історії не можна, як і не маємо права забувати наших сьогоднішніх захисників, каже мій співрозмовник, – тому ми активно відправляємо на Схід усе необхідне – від продуктів до зброї. Уже передали три дрони для захисту хлопців від ворожих наступів. Створено ініціативну групу, яка збиратиме щомісячно кошти для допомоги пораненим односельцям, сімʼям полеглих і на придбання безпілотників чи тепловізорів. Таку допомогу дали згоду надавати і вже це роблять 180 родин. 

Староста села з громадою усвідомлюють, що під час війни  наближати перемогу над московитами повинна кожна людина. Якщо місцева родинна пекарня Олександра Кібʼюка пече  двічі на тиждень та реалізує односельцям і гостям села по 25 подових хлібин, то це підмога для всіх. Зачаровують висаджені біля будинку культури 180 ялинок, а поруч із сільрадою – 70 дубів, придбаних у Дорогичівському лісництві. Вони залишаться на роки для радості усім, хто тут житиме. 

Спілкуючись з Іваном Николиним, захоплююся його розсудливістю, креативними підходами до розвʼязання проблем односельців. Цього старосту добре знають усі, а він вдячний кожному, хто дав йому змогу реалізуватися в ролі ведучого громади, організатора і господаря, якого варта земля Іване-Золотого. 

Ольга ЛИЧУК, 
спеціальна кореспондентка «Сільського господаря»  
у Чортківському районі 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували