А коли 15-річний пацієнт пішов, Віка не просто розплакалася, вона так ридала, що довелося їй випити заспокійливого.

– Ну, Вікусю, що трапилося? Щось особисте? – допитувалася лікарка.

– Так. Цей Олег – ваш племінник, про якого не раз розповідали стільки хорошого.

– Звісно, наш Олежик – гордість для усієї родини. Добре вчиться, щороку похвальні грамоти отримує. А ще він здібний спортсмен, бокс його слабкість і захоплення.

– Розумієте, – ділилася дівчина, – мені двадцять один, а три роки тому я була найщасливішою людиною на світі. Мій Свят мене на руках носив. Ми планували одружитися. Але та клята аварія… Він розбився на мотоциклі. Я тоді з горя ледь не збожеволіла. Жити не хотіла, на антидепресантах рік просиділа. А потім почала потроху до тями приходити. Та сьогодні оця зустріч майже з двійником коханого мене знову повернула у весь той розпач і жах, який пережила колись. 

– Заспокойся і не згадуй поганого. Думай про щось хороше.

Але спокій не приходив. Тепер чи не щоночі Свят з’являвся у сни і намагався щось сказати, але Віка його не чула й не розуміла.

Через деякий час Оксана Михайлівна уже попередила Вікторію:

– Завтра небіж прийде на прийом. Якщо не впораєшся з емоціями, пошукаю тобі заміну.

– Та ні, нехай приходить, – сказала Віка. Хоча в самої затремтіло все тіло і в горлі пересохло.

Наступного дня, коли одягала Олегові халат, мимоволі кинула погляд на його руки. «Боже, – думала Вікторія, – як дві краплі води». Вона ледве впоралася з хвилюванням.

– Віко, – бурчала згодом лікарка. – Руки у тебе так тремтіли, що я аж налякалася. Гадала, знепритомнієш.

– Зі мною все гаразд, – ніяковіла медсестра.

Опісля кожних пів року Олег приходив на огляд до своєї тітки. А Віка ловила себе на думці, що вже сама з нетерпінням очікує на появу Олега. Ця година, коли торкалася парубка, була лише приємною миттю, яку «смакувала» майже тиждень.

Тепер Віка жила одними спогадами. Так минуло чотири роки. І якогось дня Оксана Михайлівна запитала її:

– Віко, ти з кимось зустрічаєшся?

– Ні, чекаю, коли ваш племінник підросте, – випалила несподівано та. – Вибачте, це я так жартую.

– Не переживай. У долі свої плани. Десь та й ходить твоє жіноче щастя.

Згодом Віка серйозно замислилася над словами лікарки. І подумала, що треба брати долю у свої руки. Подивилася в карточку Олега, запам’ятала адресу і почала діяти. 19-річний Олег, як чула від Оксани Михайлівни, був уже студентом вишу.

– Сам вступив, уявляєш, Віко, на бюджет, державна форма навчання. Молодчинка, – тішилася тітка.

Тому Віка, взявши відпустку, таки вистежила Олега біля універу.

На стежці, де проходив хлопець, нібито перечепилася і впала.

– Вам допомогти? – підбіг відразу Олег.

– Так, щось у голові запаморочилося.

– Відведу вас до вашого помешкання. Чи таксі, а може, «швидку» викликати?

– Та ні, на зупинку підійдемо, до маршрутки. І ти мене додому відведеш.

– А ми вже на ти перейшли? – здивувався Олег.

– Ти ж племінник Оксани Михайлівни. А я її медсестра.

– Точно. Я вас просто не впізнав. Ви завжди в халаті, чепчику і масці.

Відтоді вони почали зустрічатися.Їхні стосунки розвивалися стрімко. Олег зовсім не комплексував щодо віку Вікторії.

– Подумаєш, ти старша за мене лише на якихось шість років. А виглядаєш бомбезно. Мені усі одногрупники заздрять. Та й ніколи не подобалися ровесниці. Якісь вони нецікаві, несерйозні. Ти ж – зовсім інша. Розумна, красива, з багатим внутрішнім світом. Займаєш величезне місце у моєму житті. З тобою ніяк не можу наговоритися і хочу бути біля тебе щомиті. Мені тебе постійно не вистачає. Знаю, що бовдур, але в нас не просто дружба, я кохаю тебе.

Олег наполягав, щоб Віка познайомила його зі своїми батьками. Чи, бодай, прийшла до нього в гості. 

– Ще не час. Ця різниця у віці мене гнітить. Та й що скаже Оксана Михайлівна? І як відреагує на мене твоя рідня? Нас не сприймуть.

– Байдуже. Головне, я кохаю і це мій вибір. Не треба боятися осуду і опиратися почуттям через упереджене ставлення суспільства.

Та все сталося так, як мало бути. У кафе їх випадково зустріла ошелешена тітка. А вже в понеділок Оксана Михайлівна рвала і метала.

– Ти спеціально все підлаштувала?  Олег просто велика дитина! Ти його перші стосунки і як він собі вбив у голову – справжні. Куди ти його тягнеш?

– Думайте і говоріть, що хочете, – перервала лікарку Вікторія. –  Я вагітна від Олега. Вранці про це дізналася. Ви, на превеликий жаль, не навчені радіти за когось. Олег – моя доля, обрала його інтуїтивно і просто проявила ініціативу. Він завжди чує і дослухається до мене. Зрозумійте, немає формули кохання за віком. Не переймайтеся, не буду за ним бігати. Олег уже дорослий. Тільки йому вирішувати – залишатися зі мною, чи ні…

Оксана ВОЛОШИНА

0

0

0

0

Ви вже відреагували