Поїздка в Поділля у мене завжди викликає найтепліші спогади. Тут люди відкриті душею і світлі помислами, працелюбні й щирі, тут шанують спомини про героїчні вчинки, якими славився наш край у всі часи. А ще нині в цьому селі – одне з найсильніших в економічному сенсі господарство. Двадцять років його очолює фінансист-господарник, котрий є потрібним і незамінимим для громади, серед якої він зростав, мужнів, долав труднощі. Володимира Івановича  вважають своєю людиною і в навколишніх селах, де йому довірили обробляти земельні паї.  

– Пане Володимире, 2023-й непростий рік завершився. Якими здобутками ознаменували його хлібороби «Маяка»? 

– Війна змусила переосмислити багато речей і навчитися цінувати найголовніше – домашнє та людське тепло і підтримку воїнів на Сході України. Отак по-родинному ми й працювали весь рік. І радію – він був одним із кращих за десятиліття по врожайності всіх культур на наших полях. Ми зібрали рекордні тонни пшениці, ріпаку, кукурудзи, соняшнику. А з кожного із 160 гектарів цукрових буряків отримали по 750 центнерів солодких коренів. Усе на наших полях зародило добротно, господарство стало економічно сильнішим, а кожна родина – багатшою на достатки і хліб. 

   – Як розраховуєтесь із пайовиками? 

   – Виходимо з того, що розрахунки з пайовиками мають бути чесними. Тож, як і було передбачено укладеними договорами, кожен із них отримав за свій земельний наділ відповідну кількість якісної пшениці, а також два мішки цукру, 5 літрів олії і подарунок на Різдво та Новий рік. 

 
– Скільки у Вас загалом пайовиків? 

– У моєму рідному Поділлі – 1500, а ще до нас виявили бажання долучитися пайовики Кошилівців (900 осіб). Місяць тому довірили «Маяку» свої земельні наділи хмелівчани – 180 паїв. Крім цього, ще є Дорогичівка, Попівці, Свершківці та  Ангелівка, що становило понад 3500 гектарів землі.

 
– Відомо, що Ви постійно оновлюєте машинно-тракторний парк. А торік? 

- Найголовніше, що ми завершили і ввели в дію потужний елеватор, де є дві ємкості по 5 тисяч тонн для зберігання збіжжя. Відремонтували гаражі для автотранспорту. Лише основних засобів виробництва придбали  на мільйони гривень. До речі, техніку намагаємося купувати за кордоном, яку використовували не більше року-півтора. Наприклад, придбаний у Німеччині трактор обійшовся нам у солідну суму, але вітчизняна техніка після року експлуатації, на жаль, приносить лише проблеми, а цей пропрацює ще не один сезон.  

– Спостерігаючи за тим, що коїться на кордоні з  Польщею, напрошується таке запитання: куди реалізовуєте вирощене? 

– Торік продавали переважно в Україні. Ріпак, наприклад, возили на Закарпаття, кукурудзу – на Буковину, де є базова гуртівня прийому зерна, соняшник – на олійний комбінат у Чернівці. Словом, де краща і вигідніша ціна, туди й веземо. Маємо свої великовагові машини, ліцензії на їх використання, підготовлених водіїв. У 2022 році  співпрацювали із закордонними фірмами: кукурудзу, наприклад, доставляли в Румунію, а нині зупинилися, оскільки на кордоні надто великі черги. І хоча в Україні реалізовуємо вирощене дещо дешевше, але збитків менше.  

– На полях господарства є чимало місцевих спеціалістів… 

– Так, ми орієнтуємося переважно на тих, хто здав нашому агропідприємству в оренду земельні паї. Щодо механізаторів, то кістяк їх – це хлібороби із Кошилівців і Попівців. Водії переважно із Поділля та Ангелівки. Із сусідніх Кошилівців у нас також працюють чимало людей. Повернувшись зі закордонних «хлібів», вони вправно кермують фурами і заробляють хороші гроші. 

В «Маяку» нині працює чимало славних трударів. Серед них  Олександр Левін, Іван Григорків, Степан Харук, Іван Пащак. На міжнародних перевезеннях можна зустріти Івана Федорківа, Івана Бронецького, Дмитра Ландяка, Василя Слободяна, Володимира Глову, за штурвалами комбайнів Іван Харишин, Іван Базів. В економічній службі також є професійно сильні фахівці, які вміють аналітично спрогнозувати завтра. Очолює їх бухгалтерка Галина Лопушняк. У ПАП «Колос» (с. Кошилівці), яке входить до нас як дочірнє підприємство, бухгалтером працює Микола Карпіцький. 

– У сучасному господарстві зазвичай домінують  механізатори широкого профілю… 

– Це вимога часу, бо якщо у нас їх середній вік  40 років, то молодші швидше опановують новітню техніку і  передові технології. Цього року ми придбали «Катерпіллер» німецького виробництва і доручили його двом молодим хлопцям – Іванові Бутрименцю та Іванові Юзві. Один – уродженець Кошилівців, інший – з Попівець. Обидва володіють комп’ютерами, адже пройшли відповідні студії. До речі, нашу молодь навчають менеджери провідних фірм, тому й здобутки у «Маяку» справді тішать. 

– Яка ж зарплата ваших трударів? 

– Ми прагнемо, щоб люди в господарстві отримували заслужену оплату. Скажімо, у жнива вона становить від 40 і більше тисяч гривень. А проїзд фурою, яка в дорозі на Закарпаття долає в один бік понад 300 кілометрів, оплачується водієві від трьох до чотирьох тисяч гривень за добу. Чим це не європейські зарплати?  

– Завдяки таким новаторським підходам до роботи на землі, довірі до керівництва, люди вбачають у Вашій особі працелюба, який живе землею і турбується про тих, хто віддає їй свої талант і сумлінну працю. А з якої родини Ви походите? 

– Мій батько був у Поділлі головою сільради. На жаль, загинув у дорожньо-транспортній катастрофі. В одинадцять років я залишився напівсиротою. А на сьогодні уже й мати в засвітах. Я  закінчив Академію народного господарства в Тернополі. Працював у Заліщицькій сільгоспхімії, у райфінвідділі, а на зорі третього тисячоліття зустрівся з активною групою односельців, які запропонували очолити сільраду. Мені тоді було 29 років. Головою сільради я пропрацював одне скликання, а у 2003-му  довірили й місцеве господарство «Маяк». Затримався, як бачите, уже на два десятки літ. За цей час дещо вже й зробив у рідному селі, бо завжди сповідував відданість землі та односельцям.  

– Володимире Івановичу, Ви працювали сільським головою… Як вибудовуєте свої стосунки зі старостою округу? 

– Специфіка роботи старости нині відмінна від моєї, адже Інна Совсун (це наша очільниця округу) немає ні відповідних коштів, ні техніки… Тож доводиться допомагати у  забезпеченні інфраструктури згадуваних сіл. У Поділлі нещодавно виділили екскаватор для очищення та вивезення сміття із сільських вулиць. А напередодні тим, хто з наших сіл воює з ворогом, через «Нову пошту» відправили подарунки. Для харчових наборів закололи кілька свиней, напекли хліба, наготували м’ясних виробів, подбали про теплий одяг і взуття. Отак і господарюємо, а в цьому й наша міцність: до перемоги йдемо пліч-о-пліч із фронтом. 

Ольга ЛИЧУК, 
спеціальна кореспондентка «Сільського господаря» у Чортківському районі 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували