– Мені було 9 років, коли в наше село приїхала археологічна експедиція. Цікавість взяла своє, тож пішов дивитися, що там роблять. Подивився, захопився і відтоді зрозумів, що хочу стати археологом. Після школи закінчив історичний факультет Тернопільського педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Згодом навчався в інституті археології Академії наук України.  завершую роботу над кандидатською дисертацією. 

У 2013 році почав досліджувати Рівненщину. Згодом працював у Литві, Чехії та Словаччині. Та все ж у 2018 році повернувся додому, щоби досліджувати українську історію.

 
Тоді потрапив у Залізці. Саме в цей час колега із Києва розробляла історико-архітектурний план краю і попросила мене про допомогу. Робота так захопила, що незчувся, як за рік взявся за ще одну роботу, пов’язану із Залізцями. 

У 2019 році тут планували рятівні археологічні дослідження від Інституту археології НАН України. Проводили реконструкцію набережної, потрібно було робити розкопки. Як позаштатний працівник Інституту археології, я взявся до роботи. Матеріалів знайшли дуже багато. Хотілося, щоб вони залишилися у Залізцях. Але тут не було музею, крім шкільного, де зберігалася етнографія. Тож поставив перед собою завдання – створити новий музей із сучасними технологіями: 3D моделями експонатів, QR-кодами, своїм Youtube – каналом, щоби передати всю древню унікальність краю. За підтримки департаменту культури та туризму ОВА ми зібрали і оформили відповідні документи, проте у лютому 2022 року, коли почалася війна, все змінилося.  

У квітні того ж року завершили виставку  «Вишивка Залозецького краю», яка стала мандрівним проєктом і потужним інструментом популяризації української культури в умовах воєнного часу. З ним ознайомилися на Тернопіллі та Львівщині. Можливо, у майбутньому побачить уся Україна і світ. Проєкт був номінований на тернопільську обласну премію імені Володимира Гнатюка. 

Тепер подумую розпочати роботу над проєктом «Вишивка Кременеччини» чи «Південної Волині», що теж дуже цікаво.  

Нова посада у ДІАЗі – це нові виклики та завдання. Кременецько-Почаївський заповідник взагалі є унікальним і несхожим на жоден інший в Україні. Він охоплює оборонну архітектуру, культурно-релігійну спадщину, житлові об’єкти і є дуже складним в плані структури. Потрібно подбати про його технічне та матеріальне забезпечення. З цим намагаюся не зволікати. Завдяки деяким операціям тепер можемо зачиняти вікна у замку на Боні, щоб сніг і дощ не потрапляли всередину.  

У найближчому майбутньому ДІАЗу плануємо змінити статус на «Національний». Це престижно і відкриває багато нових можливостей для міжнародної співпраці. Скажімо, нещодавно у нас  побували литовці, які зацікавлені у співпраці. У Кременці є  кераміка і зброя литовського періоду, а це справді унікальні та цінні речі. Кременець взагалі клондайк для науки. Невипадково тут функціонує академія – один із найдавніших навчальних закладів Європи. 

 
А ще у Кременці є багата культурна спадщина. А туристи – це наші гроші, наповнення бюджету як міського, так і заповідника.  

Багато проєктів у ДІАЗі були розроблені ще до мене. Щось реалізоване, над чимось ще варто попрацювати. Але зрозуміло одне: заповідник не буде залишатися у тих межах, у яких є тепер. Передусім до нього, серед іншого, необхідно включити П’ятницький цвинтар, адже це  пам’ятка національного значення.

 
Визначальним напрямом діяльності нашого заповідника є збереження культурної спадщини. Маємо робити все для того, аби безцінні скарби нашої прадавньої історії зберегти у якомога кращому вигляді для майбутніх поколінь українців. 

Думки керівника ДІАЗу  
записала Євгенія ПЕРЕСКОКОВА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували