З цієї приємної новини ми й почали розмову з Іваном Степановичем, йдучи у його віденські мистецькі апартаменти. Гадала, що Генія сучасності, титулованого відзнаками кавалер ордена Свободи, «Національна легенда України»,  «Скарб нації», єдиного українського художника – члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва, народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, нашого земляка Івана  Марчука, виставки якого бачили на всіх континентах, уже нічим не здивуєш. Але новину про монету він сприйняв із теплою усмішкою. Йому приємно, що Україна хоче увіковічнити його винахід у мистецтві, якому уже 50 років. Помічниця  художника, атркритикиня Тамара Стрипко  розповіла, що вони активно узгоджують з Національним банком деталі дизайну монети, проте секретів не розкривала.  

А коли ми зайшли до його помешкання, з великою виставковою залою і майстернею, пан Марчук  порадив мені ковтнути таблетку валідолу, щоби погамувати емоції, які, як він передбачив, у мене будуть у цій залі.  

Ми не бачилися з ним кілька місяців, а на стіні визріла колекція полотен у чотири ряди! Ще навесні тут був ряд картин, як пояснював маестро, зручних для переносних показів, для зустрічей у школі чи товаристві українців Відня. А це нових півтори сотні  шедеврів! Я обіймаю майстра. Вітаю і неймовірно тішуся, що здоров’я йому дало змогу подарувати стільки емоцій відвідувачам його майбутніх виставок. Вразило різнобарв’я його  пльонтанізму, глибина світла, яку вміє видобувати тільки Марчуковий пензель. Тут аура нескореності, могутності, надії і віри над кожною картиною. Його полотна енергодайні.  

– Я прагну життєствердних полотен, які є джерелом сили, бадьорості, підживлюватимуть і освіжатимуть глядачів. Україну і світ чекають складні часи, їх треба пережити, – каже майстер.  

– Як же ви стояли за мольбертом? – запитую, бо  колись жалівся, що ноги стомлюються. – Руки так просилися малювати, що я інколи навіть сидів за мольбертом, – каже геній із блиском в очах.  

Не всім відомо, скільки він пережив, скільки перетерпів наруги за свій талант у совкові часи, але залишилися нікому непідвладними його  гідність, протистояння незгодам світу, наснага, внутрішнє світло. Колючий і незручний, мінливий і несамовитий Іван Марчук, який завжди вірив у божественне походження і призначення мистецтва. Навіть підступному часу не вдається відірвати його від улюбленої галери, цього раба, як він любить себе називати. 

Я дарую йому газету «Сільський господар» з матеріалом про нього від попередньої нашої зустрічі. Він уважно все перечитує і каже, що газета з малої батьківщини повертає його в щасливі хвилини його сільського, небагатого, але такого цікавого життя, яке було в оточенні природи і краси. Каже, що звідти і коріння його всесвітньо відомого «пльонтанізму». Він задумується і розказує, що коли вже все перепробував, вирішив, що він буде іншим, хай гіршим, але іншим, неповторним. Самостійно почав шукати оригінальний стиль і відшукав таке, чого не було в жодному  напрямі мистецтва. Іван Степанович  вважає, що пльонтанізм є його особистим внеском у світову культуру і не хоче, щоби хтось інший копіював його техніку.  

Цей оригінальний стиль ставить нашого всесвітньо відомого земляка в один ряд із винахідником імпресіонізму Клодом Моне,  модернізму – Пабло Пікассо, сюрреалізму – Сальвадора Далі. Пльонтанізм став визнаним як геніальний і оригінальний напрям у сучасному мистецтві. Це слово в академічних мистецьких виданнях подають без перекладу. А картини, зроблені в цій техніці, мають медитативний  характер. Переплетіння  тисяч кілометрів   тоненьких ліній набувають ефекту сяйва, магічності, живої вібрації, яка заглиблює в тишу,  спокій і час.  

– У чому таємниця такого впливу вашого стилю на глядача? Запитую митця, а у відповідь чую: «Я  знайшов ключ до душ і сердець народів світу. А може, він сам знайшовся? Колись я побачив в гаю голі дерева, а на тлі неба – фантастичне мереживо, переплетіння гілочок різної товщини, підсвічених сонцем. Щось подібне я бачив у руках свого батька, який був відомим на всю округу ткачем у Москалівці. З тих ниток і волокон узори робив, що для мене в дитинстві було дивом. Мама, коли ми були дітьми, часто казала сестрі: «В тебе таке волосся запльонтане!». У нас казали «пльонтати» – плести, переплітати. Дуже мені те слово подобалося. Тож я почав «пльонтати» малесенькими штришками думки й емоції голосу своєї душі». 

 
Мистецтвознавиця Тамара Стрипко додає, що термін «пльонтанізм», збагативши інтернаціональний мистецький словник, поширився на означення всієї, притаманної тільки Марчукові, системи художнього мислення і світобачення – унікального, винайденого ним, творчого методу. І тепер світ знає Марчука, а через його картини пізнає Україну. У цьому зв’язку найсвіжіша новина про онлайн-торги в Британському  аукціонному домі Sotheby's. Там американський колекціонер виставив пейзаж Марчука, виконаний у 1982 році в стилі пльонтанізму «Тут зупинився час». Це одна із серії пейзажів із золотим місячним світлом. Картину продали «з молотка» за 72 400 євро.  

–  Якби я продавав картини, був би багачем, –  усміхається художник. – А мені хочеться з ними говорити і леліяти їх, показувати якомога більшій кількості людей, щоби знали, яка красива Україна! 

Іван Степанович хвалиться черговим подарунком   шанувальникам його мистецтва від  давніх  партнерів і друзів – ПрАТ «Вентиляційні системи». Вони впорядкували і презентували найповніший електронний каталог його творів: http://marchuk.in.ua. Він уже нині  налічує приблизно 2 тисячі сторінок.  

Серед свіжих новин, про які ведемо мову в майстерні – виставка Івана Марчука «Свою Україну любіть», яка відкрилася під патронатом Президента України Володимира Зеленського й Міністерства культури та інформаційної політики України у Національному музеї «Київська картинна галерея». До неї уже згадуваний меценат  видав каталог Шевченкіани накладом 700 примірників. Там експонується повне зібрання творів Марчука з цього циклу, за який у 1997 році він удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Марчукові полотна не просто ілюструють Кобзаря, а відображають світобачення самого художника. «Кобзар» з цими картинами вийшов у видавництві «Дніпро» 1994 року. Сьогодні цей цикл картин фахівці вважають діалогом через століття двох національних геніїв, що набуває особливої актуальності у наш драматичний час. Маестро планує побувати в Києві на виставці. А поки що вони з помічницею зайняті підготовкою полотен на величезну, понад 200 полотен, виставку у Відні, яку планують на лютий. А ще їх чекають із відеоінсталяцією та картинами у В’єтнамі, Катарі, Болгарії. 

Іван Cтепанович усміхається і каже, що життя – це осягнення горизонту, за яким відкривається новий… А я йому бажаю, щоб із ним було завжди це відчуття непідкорених вершин і погляду за горизонт, що змушує шукати і знаходити те, що ще ніхто не знаходив. А він уміє це робити.   

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка 
газети «Сільський господар» у країнах Європи                                            

Відень (Австрія)   
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували