Талант у спадок

– Мені завжди хотілося творити щось незвичайне, не таке, як усі, – розпочала нашу розмову Ірина. – Як не дивно, але п’ять років тому, коли у мене з’явилося це захоплення, я нічого не знала про кавовий живопис. Це тепер він стає дедалі популярним. До того часу я творила більше фарбами. Цей талант мені передався від батька Василя. Він був професійним художником, малював картини і писав ікони для нашого сільського храму. На жаль, тато залишив цей світ дуже рано – у 32 роки. Мені тоді було лише вісім, але я добре пам’ятаю, як з-під пензля один за одним з’являлися його творіння. Тоді і я брала до рук олівець і малювала. Робила це навіть на зелених листочках із дерев. Коли батька не стало, я вирішила, що повинна продовжити його красиву справу. Тож після закінчення школи вступила до Теребовлянського фахового коледжу культури і мистецтв, а згодом у Дрогобицькому педагогічному інституті здобула спеціальність вчителя образотворчого мистецтва.

На картинах – пернаті друзі

У доробку молодої художниці – десятки картин: пейзажі, портрети, рослинні композиції. Всі роботи мисткиня роздаровує друзям і тепер вони прикрашають їхні помешкання. 

– Коли розумієш, що твої картини дарують людям радість, це – найбільше щастя. Тому вони й ніколи не затримувалися у мене, – каже Ірина. – Але якось мама попросила створити бодай би одну картину для дому. Я довго не думала, взяла до рук папір і фарби та намалювала курку і півня. Цим птахам я присвятила чимало робіт. Для мене кури – особливі птахи, дуже близькі і рідні. Можливо тому, що живу у селі і доглядаю птицю. Я їх називаю українськими фламінго. Гадаю, вони заслужили, щоб їх зображували на полотнах. 

Символічний старт

Кавовий живопис Ірина освоювала самотужки. А починалося все символічно – за горнятком ароматного напою. 

– Інакше й не могло бути, адже я – кавоманка, – посміхається Ірина. –  Якось, насолоджуючись черговою порцією улюбленого напитку, на стіл невимушено хляпнуло кілька його крапель і з них вималювався образ пташки. «Який непередбачуваний і загадковий світ мистецтва», – подумала я тоді. А потім взяла пензля, вмочила його у каву і зробила на аркуші паперу кілька штрихів. 

Відтоді творча кавова колекція мисткині щоразу поповнюється новими картинами. На своїх полотнах вона зображає архітектуру міста Копичинці та  рослинний світ. Особливо полюбляє художниця петриківський розпис. 
 

Колір – на будь-який смак

– За допомогою кави можна створювати різноманітні сюжети, – говорить Ірина. – Кольорова гама цього напою дуже багата: від насиченого темно-коричневого кольору до блідого тілесного. Усе залежить від кількості води, у якій розчиняю каву. Якщо хочу темний колір, то додаю дуже мало води. Якщо влити її більше, відтінки ставатимуть світлішими. При висиханні колір не втрачається, а от аромат кави на картині залишається. Для його підсилення іноді додаю корицю або вино. Для малювання підходить будь-яка кава, але найкраща, все-таки, розчинна. Кожен її вид дає свої відтінки. Можна використовувати й нерозчинну каву, але тоді треба готувати дуже міцну. 

Шедеври на їстівному полотні

Свої картини Ірина зазвичай малює на акварельному папері. Полотном також служать імбирні пряники, які вона випікає для своєї донечки Єви. Кавою мисткиня декорує і паску, а також новорічні кульки. 

Творчими вміннями художниця прагне ділитися з іншими, особливо з дітьми. Ірина Гладун працює у Копичинецькому будинку дитячої та юнацької творчості. Часто проводить майстер-класи з кавового живопису і для дорослих. 

– Щоб малювати кавою, не треба мати спеціальну художню освіту, – каже умілиця. – Лише трішки бажання і натхнення – і це мистецтво може освоїти кожен. 

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

0

0

0

0

Ви вже відреагували