У розмові з контент-директором Latifundist Media Костянтином Ткаченком він пояснює, чому відкриті порти Великої Одеси не повернуть колишніх заробітків, чи варто далі нарощувати земельний банк і що робити фермеру з двома тисячами гектарів, якому радять рухатися в переробку, а грошей на неї немає. 

- Іване Адамовичу, що вас насторожувало ще тоді? Чому ви вирішили, що на самому рослинництві аграрії перестануть заробляти? 

- Конкуренція за землю, за орендну плату. Було внутрішнє відчуття, що агровиробники дійдуть до точки, коли на самому рослинництві перестануть заробляти. Вирощуватимуть для себе сировину, яку далі треба переробляти. Коли бачиш оренду по 30 тис. грн за гектар, виникає питання, що там такого треба вирощувати, щоб разом з іншими видатками покрити таку вартість оренди? Люди, які працюють на землі, розуміють, що це абсурд. Я думав, що до цієї точки прийдемо трохи інакше і не так швидко. А прийшли вже сьогодні. Ті, хто заходив у сільське господарство, піднімав оренду, але не розбирався ні в сівозміні, ні в технологіях, конкуренції не витримають. 

- Але ви говорили це, коли аграрії на Заході України могли заробляти по $500 з гектара. Можливо, зараз теж треба перечекати? Нормалізується робота портів - і повернуться заробітки.

- Відкриті порти здешевлять логістику, безумовно. Але самі собою вони ситуацію кардинально не змінять. Хто сказав, що подешевшають насіння, добрива, засоби захисту, техніка? Подорожчало все, і це проблема не тільки України. Тому розраховувати, що відкриються порти й аграрії знову зароблятимуть колишні $300–500 з гектара, я б не радив. Легше стане, але дива не буде. 

- До чого це штовхатиме бізнес? 

- Дрібніші господарства шукатимуть можливості в кооперації. Навіть об’єднати закупівлі, вийти напряму на виробника й залишити собі маржу дистриб’ютора - це вже щось. Більші шукатимуть напрямки переробки, зокрема у тваринництві. 

«Поверніться в часи, коли у вас було 2 тис. га» 

- Поставте себе на місце фермера з двома тисячами гектарів. Це зараз «Агропродсервіс» знають як компанію з багатьма напрямками бізнесу. Але повернімося до часу, коли у вас було невелике господарство. Чому тоді вирішили не обмежуватися рослинництвом?  

- Тоді були інші побоювання. Ти будуєш бізнес на орендованій землі, береш кредити, вкладаєш гроші, купуєш техніку. А завтра люди скажуть, що забирають свої паї. Це ж їхня земля. І з чим ти залишишся? Купити землю тоді не можна було, договори ще не реєстрували так, як зараз. І я думав, як зробити, щоб у випадку із втратою орендованої землі не втратити весь бізнес. Щоб залишилося щось, на що можна спертися й працювати далі. Тому насінництво відразу будували як окремий напрям. З тих самих міркувань у 2004 році почали займатися свинарством. 

- Наскільки цей досвід допоможе сьогоднішньому фермеру? Він же шукатиме новий бізнес через падіння прибутків, а не через страх втратити паї. Хоча це теж може буде аргументом, точніше - наслідком.  

- Напряму перенести його не вийде. Тоді були відкриті ніші. Коли ми починали насінництво, ситуація була зовсім іншою. Зараз багато де уже перевиробництво. Із землею теж було інакше. Люди самі писали листи, запрошували працювати. Мені свого часу голова однієї з районних адміністрацій на Житомирщині надіслав листа з переліком сіл - приїжджайте. Землю цілого району запрошували взяти в оренду. Сьогодні, перш ніж щось будувати, треба зрозуміти, кому ти завтра продаси продукт. Почніть із простого - зайдіть у супермаркет, подивіться на полиці, почитайте упаковки. Що це за продукт, де його виробляють, із чого? Що завозять з-за кордону, а ви могли б зробити тут, проаналізуйте цінову політику? Бо побудувати чи виробити можна багато чого. Питання, чи знайдеться на це покупець. От із цього й треба починати, а вже потім підбирати обладнання й будувати. 

- Але внутрішній ринок не зростає. Отже, треба відразу думати про продукт на експорт? 

- Так, але про продукт, на який є попит. Бажано біржовий, щоб ми створювали додану вартість і могли його продавати. Візьміть вершкове масло чи казеїн. Тут цілий ланцюжок - виростили корм, отримали молоко, переробили. 

- Але фермер із двома тисячами гектарів навряд чи збудує ще й молокозавод. 

- Він не обов’язково має сам будувати весь ланцюжок. Можна домовлятися з переробником. Або шукати таких самих фермерів, об’єднуватися. Треба рахувати, на якому етапі ти можеш ефективно працювати, з ким кооперуватися. 

- Що фермеру варто розуміти перед входом у тваринництво? До яких витрат і строків треба бути готовим? 

- Треба з ходу розуміти, що тваринництво - це добровільна вʼязниця. Ти не можеш усе залишити, вимкнути рубильник і поїхати. Це живі тварини, щоденна робота. Якщо хочемо, щоб люди туди йшли, треба розуміти, які зобов’язання вони на себе беруть. Щоб із нуля запустити напрям великої рогатої худоби, навіть за найкращих умов потрібно три роки. Зазвичай - чотири-п’ять. І потрібні люди, які цим займатимуться на професійному рівні. У свинарстві та птахівництві свої проблеми. Візьмімо те саме господарство на дві тисячі гектарів. Умовно, воно збирає 10 тисяч тонн зерна. Начебто просто - зробимо комбікорм і згодуємо своїм тваринам. А порахуйте, скільки треба тримати птиці чи свиней, які приміщення збудувати.

 За цим стоять великі гроші. 

- Звучить так, наче ви відмовляєте фермера йти у тваринництво… 

- Ні в якому разі. Адже у тебе щодня росте м’ясо. Курка, свиня, яловичина, індик. Це «жива» копійка, з якої можна розраховуватися з пайовиками і не лише. І це підстраховка, коли заробітки в рослинництві падають. Інша річ, що цього сезону й у тваринництві майже всі працюють у мінус - і на ВРХ, і на свинях, і на птиці. 

- Тому питання, за які гроші фермеру починати новий напрям, якщо заробити на нього в нинішньому бізнесі дедалі складніше.  

- Без залучення інвестицій, без державних гарантій багатьом буде важко зрушити з місця. Самому фермеру такий перехід може бути непідйомним. 

- Ви, як народний депутат, як бачите роль держави в цьому переході? Чим вона може допомогти фермеру? 

- Має бути програма розвитку аграрного сектору на 10–15 років, проголосована парламентом. Щоб кожен новий уряд не змінював її під себе. І про це я також говорю вже роками… Підприємець заходить у новий напрям і ризикує своїм майном. Йому потрібне розуміння, на яку підтримку він може розраховувати. Якщо державі потрібні переробка й тваринництво, зрештою, додана вартість, вона має підставити плече. 

- Але стратегії в нас уже є. Що має відрізняти таку програму від чергового документа, який припадає пилом? 

- Конкретні гарантії, затверджені програми, які не змінюються з приходом іншого уряду. Фермеру потрібні зрозумілі умови на роки. 
Перегрітий земельний ринок. Що буде далі? 

- А земельна експансія ще має сенс чи зараз важливіше дати раду тим гектарам, які вже є? 

- Думаю, варто призупинитися. Коли корпоративні права продають по $3000–3500 за гектар орендованої землі, треба порахувати, коли ці гроші повернуться. Це може бути і п’ятнадцять років. І то за умови, що весь цей час стабільно зароблятимеш. А договір оренди паїв — на сім. Ну, яка тут економіка? Банкрутств за таких умов, думаю, буде багато. Хтось купуватиме ці господарства. Але треба дивитися, чи ця земля поряд, чи зручно її обробляти. Бо все одно доведеться працювати над витратами. 

- А оренда знизиться? Чи фермери й далі конкуруватимуть за землю, на якій уже не можуть заробити? 

- Не думаю, що оренда різко піде вниз. Прийти до людей і сказати, що платили 10 тисяч гривень, а тепер будемо п’ять чи сім… Це не дуже пройде. Скоріше вона на кілька років зафіксується на нинішньому рівні в гривні, а в доларі поступово знижуватиметься. 

- Чи поменшає «залітних» інвесторів, які прийшли в агро з інших сфер? 

- Однозначно. За землю, яку на аукціонах брали в оренду по 30–50 тисяч гривень за гектар, уже не платять. У нас в області теж є такі випадки, коли покупці заборгували ще за минулий рік, дійшло до судів і втручання прокуратури. Що розігнало такі ставки? Громади виставляли землю, фермери між собою билися, хтось не хотів пускати чужого. А аграрії з досвідом дивилися й не розуміли, що там треба такого вирощувати, щоб платити такі гроші. Бо є собівартість, є межа. 

- На чому аграрію доведеться переглянути витрати? 

- На людській праці. Зарплата займатиме дедалі більшу частку в собівартості. У полі, на фермі, на елеваторі доведеться рахувати кожну операцію. Що можна зробити меншою кількістю людей, що автоматизувати. Директор, який учора їздив у піджачку на джипі, сьогодні вже їздить на машині з кузовом і щось у ньому везе. Машина вже не тільки його особисто возить. Оце теж оптимізація. Пам’ятаю, ще у 2004–2005 роках приїхали за обміном досвіду в Німеччину до фермера, який обробляв вісім тисяч гектарів. Питаємо, скільки людей працює. Тридцять. Ми не могли зрозуміти, як це можливо. Бухгалтер надає послуги, юрист — коли потрібен, на перевезення буряків додатково наймають машини. А потім нам показують на чоловіка з газонокосаркою. Це директор, траву стриже. І корона йому не впала. 

- І все-таки поверну вас до наших двох тисяч гектарів. Людина все життя вирощувала зерно. Як їй почати нову справу, не поставивши на неї все господарство? 

- Передусім, зрозуміти, де ти сильний, що готовий вивчати. Самого бажання недостатньо. Потрібні глибокі знання, професійні та надійні люди і гарно рахувати. Якщо бачиш себе у птахівництві, порахував і економіка сходиться - збудуй один пташник. Попрацюй рік, два, три. Навчайся, набий собі ґуль, налагодь збут. Не треба відразу будувати на пів мільйона голів. Готового рецепта для кожного я не маю. Але треба шукати свою сильну сторону й розвивати її. Не тому, що сусід щось збудував, а тому, що сам розумієш, як це працюватиме і кому продаватимеш. 

Костянтин ТКАЧЕНКО  
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували