Оленці лише десять місяців, але, здається, пропустити щось важливе у господарстві вона не збирається. Де дорослі – там і вона. Картоплю копають – Оленка тут як тут. Буряки рвуть – теж поруч. Солому возять – треба подивитися. А вже коли з’являється дідусь Іван на тракторі, маленька господиня просто не може приховати захоплення. 

– Вона дуже активна. Всюди хоче їхати, бере участь у всіх господарських роботах, – розповідає бабуся Марія Котовська. 

І господарство в родині справді є. Тримають корову, різну птицю, пораються на землі, вирощують своє. Для когось це звичайні сільські будні, а нині, коли навіть у селах далеко не кожна родина має корову та веде таке господарство, – уже майже особливий уклад життя. Тут багато щоденної праці: нагодувати, доглянути, попоратися на городі, зібрати вирощене, подбати про господарство. 

Оленка поки що допомагає по-дитячому – своєю присутністю, цікавістю та щирим бажанням бути разом із дорослими. Але, мабуть, саме з цього і починається любов до роботи: коли дитина бачить, як працюють дідусь і бабуся, і їй хочеться робити те саме. 

А цього разу Оленка опинилася просто посеред картопляного поля. Поруч – відро зі щойно зібраною картоплею, довкола – рідна земля, а на обличчі така усмішка, ніби це не просто черговий день у полі, а справжня пригода. 

Десять місяців, а вже господарює! І нехай її допомога поки що більше символічна, зате любов до сільського життя, схоже, починається саме так – із бажання бути поруч із рідними, торкнутися землі, взяти до рук першу картоплину і неодмінно залізти на дідусів трактор. 
Бо в селі любов до праці не пояснюють. Її просто бачать щодня – і переймають від старших. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували