Неля Герман зі Стрілківців Борщівської громади, де понад двадцять років тому  вчителювала у місцевій школі, розповідає про історію рідного села, показуючи книжку «Село на нашій Україні», яку до 600-літнього ювілею першої писемної згадки про Стрілківці написали історики Нестор Мизак, Іван Балан та Іван Романський. Про походження назви села зберігся переказ, за яким його заснували стрільці галицьких князів, які охороняли фортецю. «На початку ХХ ст. у нас діяла  читальня товариства «Просвіта», товариства «Луг», «Сільський господар», – говорить Неля. – Стрілківчани перебували у лавах українського січового стрілецтва, Української Галицької Армії.  

У кінці нашого городу була унікальна печера «Озерна» з підземними блакитними водами глибиною понад два метри, а поруч – найбільша в Європі та найдовша гіпсова печера світу «Оптимістична». Про село і книжку вчителька розповідає й учням у школі, серед яких є діти, народжені в Ірландії і ніколи не були в Україні.  

«Кілька разів ми змінювали місця проживання, завжди хотіла мати свій будинок і шматочок грядки. Робота на ґрунті, – це мій відпочинок, – каже моя співрозмовниця. – Коли ми сюди переїхали, я почала садити горошок у чотири етапи. Одна діляночка дозрівала, діти і внуки з’їдали, а потім підходила інша. Сусіди не розуміли, навіщо це, бо є в магазині. Але я бачу, як росте ця улюблена дітворою смакота! У нас у Стрілківцях під сапку було 25 соток городу. То як же без цього тут? Коли ми жили в іншому місті, я мала городець як кімнатку, кілька метрів, але на ній були і полуниці, і цибулька, кропик, петрушка. Минулоріч придбала теплицю, де вже дозрівають помідори. Мені кажуть, це ж скільки овочів можна було купити за ті гроші, віддані за теплицю! Але до «купити» ти своєї любові і праці не додаси».  

– Кажуть, що і cмачніше те, що вдома виросло? 

– Звичайно, бо воно без хімії і з додаванням моїх старань. Про врожайність важко судити, може, є спеціальні якісь районовані сорти, я їх не вибираю, якщо сподобався помідор із магазину, то залишаю з нього насіння. Помідори висіваю в хаті. Потім розсаду – в теплицю і на грядку. Сортів маю багато від дрібненьких Черрі, м’ясистого Волового серця та Рожевого меду до жовтих, чорних, рожевих  Де Барао і до сорту Рожевий слон, який цвіте і червоніє до грудня. Насіння огірків привожу з України, бо в нас вони зелені, хрумкі. Минулого року кабачків було багато,  капусти, то сусіди і друзі тішилися моїм урожаєм. Привезла з України і виноградну лозу. Все прижилося, щороку маємо чудовий урожай. Маю навіть хрін.  

Пані Неля захоплено розповідає про ще одне хобі – авторське мило: з одного боку ароматний натуральний мийний засіб, а з іншого – мочалка… з кабачків, вирощених на грядці. Ароматне і красиве мило у формі соняхів, виноградних грон, мильних квітів, для яких майстриня використовує засушені пелюстки півонії, троянди та різноцвіття користується неабияким попитом серед друзів і знайомих. Майстриня з учнями і всіма охочими проводить майстер-класи з виготовлення виробів ручної роботи, потім їх продають на благодійних  ярмарках, де збирають гроші для тих, хто потребує допомоги в Україні.  

«Друзі і сусіди кажуть, що подарунки, зроблені моїми руками, найароматніші на острові, – сміється Неля. –  Це моє хобі, як і свічникарство, що дає змогу мені побачити результати своєї ручної роботи, для якої межі вдосконалення немає». Я розпитую Нелю про особливості аграрного сектору Ірландії, бо відзначила для себе рівнинність поверхні і зеленотрав’я. 

«Тут м’який і вологий клімат, в якому трави ростуть, багато худоби випасають, – розповідає Неля. – Під орні землі підпадає майже 20 відсотків землі, тоді як луки і пасовища – приблизно 60%. Через те, що острів омивається морями, тут часто йдуть дощі і клімат м’який. Країна більше спеціалізується на вирощуванні овочів, зокрема, картоплі. Ірландія ще славиться вирощуванням  суниць, малини, лохини, ожини, грибів. 

Є громадські городи та сади, які виділяють місцеві ради або приватні власники. Їхні члени спільно доглядають за територією, вирощують овочі, фрукти. Люди, які живуть у передмісті або сільській місцевості, мають власні подвірʼя-грядки, як я.  

– Про які овочі чи фрукти ірландці говорять з пієтетом? 

– Картопля тут займає особливе місце, як основа раціону та національної кухні і є важливою частиною історії країни. Абсолютна залежність від одного сорту картоплі спровокувала у 1845–1849 роках голод втратою врожаю через фітофтороз. Населення тоді зменшилося удвічі через масові смерті та еміграцію.  

Картопляні страви тут найпопулярніші. Серед них – ситний дублінський коддл. Це майже як наша смачна смаженина з м’ясом і овочами, але тут картопля з цибулею і свинячими сосисками та  беконом. Коли українська громада організовує святкові обіди для представлення України, то наші деруни, вареники з картоплею, традиційний борщ із ребрами та копченостями, тушкована картопля, налисники стають дуже популярними. 

А я додам, що серед безлічі талантів цієї жінки є ще й чудове вміння готувати, щира і гостинна душа з великим серцем, яка гуртує людей. У цій сім’ї завжди відчинені двері для гостей і знайомих, про це знає не тільки українська громада острова, з якою і я була за обіднім столом у цій гостинній хаті. 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у країнах Європи 
м. Балібенабі (Ірландія) 
 

На основній світлині: Неля Герман  презентує авторське мило  
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували