У той час, коли Ольга Фасолько працювала в Ізраїлі, на плечі її чоловіка Михайла лягла відповідальність за п’ятьох дітей і весь дім. Він не скаржився, не рахував безсонних ночей і не шукав легших шляхів. Просто робив усе, аби його діти росли в любові та турботі. 

Срібне весілля та почесне звання «Мати-героїня» 

Нині шумчани Михайло та Ольга Фасольки виховують велику дружну родину, радіють успіхам своїх дітей і найбільше мріють про повернення додому сина-військового. 

Разом із дружиною Ольгою вони цьогоріч відзначили срібне весілля. Подружжя виховало п’ятеро дітей – двох синів і трьох доньок. Нещодавно пані Ольга отримала почесне звання «Мати-героїня», однак, у родині переконані: виховання дітей – це спільна праця мами й тата. 

Знайомство, яке переросло у міцну сім’ю 

Історія кохання Ольги та Михайла розпочалася багато років тому. Після закінчення Шумського профтехучилища Ольга мріяла вступити до медичного навчального закладу, але згодом обрала фінансово-економічний інститут. Навчання не завершила й почала працювати у продуктовому кіоску. Саме туди Михайло привозив хлібобулочні вироби. 

Так і познайомилися. Молодий чоловік відразу звернув увагу на дівчину, яка припала йому до душі. Згодом вони побралися і створили велику дружну родину. 

Старший син Богдан обрав шлях захисника України 

Найстаршому синові Богдану нині 24 роки. Ще з юних років він мріяв стати військовим. Навчався у Збаразькому військовому коледжі, а згодом планував вступити на спеціальність «Кібербезпека» у Києві. Однак через проблеми із зором не зміг реалізувати цей задум. 

Минулого року у житті військовослужбовця сталася ще одна важлива подія – він освідчився своїй коханій Олександрі, яка родом із Малих Садок. Молодята мріють, щоби війна якнайшвидше завершилася, і вони змогли створити власну сім’ю. 

У кожного – свої захоплення та мрії 

Друга дитина у родині – Анна. Вона навчається на третьому курсі Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії за спеціальністю «Англійська мова та зарубіжна література». Дівчина з дитинства мріяла стати вчителькою. Разом із братом Анна дуже любить читати книги. 

– Донька жартує, що їй уже потрібна окрема поличка для книг, бо всі не поміщаються, – усміхається мама. 

Софія, яка перейшла до десятого класу, успадкувала творчі здібності від тата. Вона навчається у Шумській школі мистецтв, захоплюється малюванням, створює букети зі стрічок, випікає й розписує імбирне печиво, а також виготовляє ляльки-мотанки. 

Ще одна донька, Люба, також творча особистість. Дівчина в’яже іграшки та створює прикраси з бісеру. 

Наймолодший у сім’ї – десятирічний Степан. Хлопчик захоплюється шахами та неодноразово здобував призові місця на змаганнях. 
Творчою людиною є й сама пані Ольга. Вона вишиває картини хрестиком і бісером, а тепер працює над сорочкою для доньки. 

– Без діла сидіти не люблю, – зізнається жінка. 

А Михайло, за словами рідних, – майстер на всі руки. За що не візьметься, усе доводить до ладу. 

Втрати, випробування та мрія про власну справу 

Та в житті родини були й непрості часи. Подружжя рано втратило батьків. Мама Ольги померла двадцять п’ять років тому, а згодом трагічно загинув і її тато. Батьків уже багато років немає і в Михайла. 

Сім’я завжди мріяла відкрити власний бізнес, робила у цьому перші кроки, але не вистачало коштів для повноцінного розвитку власної справи. 
Спочатку торгували вживаними речами по селах, згодом – новими. Однак коштів постійно бракувало. 

Два роки розлуки заради майбутнього дітей 

Подруга запропонувала Ользі поїхати на заробітки до Ізраїлю. 

– Степанко часто хворів, адже мав бронхіальну астму. Троє наших дітей важко переносили навіть невисоку температуру. Коли вони хворіли, у мене починався панічний страх. Михайло тоді казав, що не знає, кого рятувати першого, – розповідає пані Ольга. 

Саме тому чоловік не міг залишити дітей і працювати за кордоном. Тому поїхала дружина. Два роки Ольга була в Ізраїлі, а Михайло залишився вдома з п’ятьма дітьми. Найменшому Степанкові тоді було лише два рочки.  

Чоловік сам готував їжу, прибирав, дбав про побут, а доньки завжди були охайно заплетені. Старший син Богдан допомагав батькові, донька Анна брала на себе частину домашніх справ і допомагала куховарити. 

– Якби чоловік не давав ради, я ніколи б не залишила його самого з дітьми, – зізнається пані Ольга. – Я була спокійна, бо знала, що вдома все буде добре. 

Найбільша мрія родини – повернення сина та мир в Україні 

Нині подружжя вже не планує їхати за кордон. Найбільше вони цінують можливість бути разом. 

– Тепер хочеться триматися купки, – каже пані Ольга. – Найбільша наша мрія – щоби закінчилася війна і повернувся додому син Богдан та всі українські воїни, які нині захищають нашу державу. 

У родині Фасольків переконані: головне багатство – це не матеріальні статки, а любов, взаємопідтримка та єдність… 

Історія Михайла Фасолька – це приклад того, що справжній батько не лише забезпечує родину, а й уміє бути турботливим, терплячим і сильним. Саме такі чоловіки щодня доводять: бути татом – це не просто статус, а велика відповідальність і найважливіша професія у житті. 

Мар’яна ПАРАЩИНЕЦЬ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували