Микола Заболотний – ветеран російсько-української війни, родом із села Лукашівка, що Вінниччині. До війни працював у Києві у сфері будівництва та ремонту. Будував простір для інших. Нині «відбудовує» себе. 

У 2024 році його мобілізували. А вже 2 серпня 2025-го на Харківському напрямку, поблизу Вовчанська, він отримав важке поранення, яке змінило життя. Ампутація. Новий відлік. Протезування у центрі «Gartа» та реабілітація у Микулинецькій обласній фізіотерапевтичній лікарні реабілітації, яка триває і досі. 

Його дні тут – це рух. Маленькі перемоги, які не завжди помітні іншим, але надзвичайно важливі для нього. Микола займається у залі ЛФК, працює з ерготерапевтом Дмитром Качкою, вчиться знову відчувати баланс і впевненість. Іноді відпускає милиці , щоб перевірити себе. Кілька кроків. Невпевнено. Але сам. І цього достатньо, щоб не зупинятися. 

Його наполегливістю та силою духу захоплюються і фахівці лікарні. Завідувачка реабілітаційного відділення Ірина Гнатко підкреслює, що Микола сумлінно виконує всі настанови міждисциплінарної команди. «Саме завдяки його завзятості нам вдалося досягти запланованих реабілітаційних цілей», – зазначає Ірина Іванівна. 

Поруч із фізичним відновленням у лікарні дбають і про внутрішній стан пацієнтів. Працює кабінет ментального здоров’я, у штаті 3 психологи, є психотерапевт.  

Важливою складовою підтримки є й духовна опіка. Медичний капелан, отець-декан Іван Зозуля завжди поруч із пацієнтами тоді, коли вони цього потребують.  

У Микулинецькій лікарні реабілітації військових і ветеранів не залишають сам на сам із труднощами. Тут поруч – команда, яка підтримує у всьому щоденному. Соціальні працівники допомагають у простих, але дуже важливих і базових речах, щоби вони почувалися як удома. За потреби допомагають у виборі та купівлі сезонного одягу військовим – адже реабілітація триває довго, і такі речі також мають значення. 

Окрім того, працівники лікарні дбають про інші базові потреби ветеранів: купують квитки, зустрічають із поїздів і автобусів, підвозять. Водій лікарні Петро Лях часто стає тим, хто першим зустрічає й останнім проводжає пацієнтів, додаючи їм спокою і впевненості. 

Під час реабілітації Микола отримав і стоматологічну допомогу –безоплатно, завдяки пакету НСЗУ. Якістю лікування він задоволений, адже навіть такі речі є частиною повернення до нормального життя. 

Про майбутнє він думає вже сьогодні. Консультувався з юристом лікарні щодо відкриття власної справи. Після реабілітації планує розвивати фермерське господарство, а ще мріє про кав’ярню – місце, де буде життя, люди і спокій. 

Роботу медичної команди координує головна медична сестра Любов Гладій. «Для нас важливо, щоб кожен пацієнт відчував турботу щодня і отримував якісну допомогу», – наголошує вона. 

У лікарні Микола не один. Тут він познайомився з іншими військовими, які проходять той самий шлях. Серед них – Володимир Черевко, також із протезом. Вони діляться досвідом, підтримують однин одного. І в цих розмовах – спільне: бажання повернутися додому. Бо там чекають. 

Миколу підтримує дружина, яка опановує нову професію подолога. Він  зізнається, що дуже хоче одного – щоби користування милицями ставало дедалі меншим і щоб зустріти дружину вже без них. На нього чекає і донечка – саме заради неї він щодня робить ці непрості кроки. 

Він уже пройшов МСЕК і чекає рішення. Але найбільше  повернення додому. Після лікарні життя не зупиниться. Воно продовжиться вже іншим, але його власним шляхом. 

Як зазначає генеральний директор лікарні Зіновій Ясеник: «Ми поруч із військовими і ветеранами на кожному етапі: від першого дня і до повернення у життя. Іноді трапляються складні ситуації, коли після завершення реабілітації військовий не має куди повертатися. У таких випадках ми не залишаємо людину сам на сам із проблемою: зв’язуємося з громадою, залучаємо відповідні служби, і наші фахівці супроводжують пацієнта, щоб він не залишився без підтримки та мав змогу безпечно повернутися до життя». 

Микола не рахує, скільки ще потрібно часу. Він просто щодня робить більше, ніж учора.  А поруч із ним – люди, які допомагають не зупинитися.  

Лариса РОМАНІВ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували