Юрій Щербак – один із «шістдесятників»,  Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі, США, Канаді. Він належить до покоління інтелектуалів, що поєднали творчу, наукову й державницьку діяльність: академік, філософ-мислитель, глибинний знавець історії України, блискучий аналітик, один із найцікавіших  вітчизняних майстрів художнього слова.  

У часовій і просторовій глибині трикнижжя яскраво описані три режими для України: гетьмана Махуна (2077 рік), псевдоліберального Василя Волі (2079) і, власне, нетипового українського тирана, як називає його автор, головного героя – Ігоря Гайдука – прозріння 2084 року. Автор у них обнадіяв, що завжди є шанс внести корективи у  життя, але, на жаль, не всім дано побачити це. На той час уже діяли передбачені жахливі події захоплення України ордою, прихід Сірого князя-владики. «Це не є особливі передбачення, просто я 20 років живу в політичній атмосфері України, глибоко в неї занурений, знаю дуже багато і мені вдалося прочитати тенденції. І плюс страшна подія, в яку ми не вірили – напад росії. Уже з 2005 року ця загроза назрівала. «Це дуже похмуре пророцтво,  але, на жаль, воно здійснилося», – сказав письменник. Він зізнався, що боїться своїх передбачень і воліє, аби його внук сміявся  колись із того, що це не збігатиметься у реаліях. Але водночас Юрій Миколайович дякував Богу за свою долю, за можливість бути свідком і учасником багатьох історичних подій в Україні та світі, мати змогу та право оцінити їх і побачити  тенденції майбутнього.  

Обравши особливий жанр поєднання документалістики, фентезі, утопії і публіцистики з політологією та журналістикою, письменник невпинно працював і працює  на цій ниві, продовжуючи  відкривати завісу майбутнього над Україною. Почуття відповідальності за перспективу розвитку   нації, цілісність, волю та незалежність країни і  покликало до життя книги з промовистими назвами, як «Стратегічна роль України», «Перспективи України в глобалізованому світі XXI століття»,  «Україна в епоху війномиру», «Україна в епіцентрі  світового шторму», «Зброя судного дня». Лише за роки широкомасштабної війни він написав сім книжок і багато статей. Серед них – «Наближення до прірви. Ескізи 2025 року», «Без вільної України і без вільної Польщі не буде вільної Європи»,  «Рашизм і Третя світова війна», «Рашизм. Убити імперію Зла», «Війна і мор», «Звір із безодні. Рашизм», «Рашизм і Третя світова війна України. Перемогапоразка України і падіння Росії». Тепер він пише книжку, яка називається «Життя та післяжиття». Як пояснює автор, життя – це все, що було до 2020 року, коли сталася катастрофа, трагедія у сім’ї, а післяжиття – це те, що даровано понад усі його роки.  

Українець з великої літери, а саме таким є письменник, завжди у центрі світу і сюжету ставить Україну та українців. Його твори стали зброєю проти ворога, правдою світові про російський гітлеризм. Багато з них перекладені англійською, польською, японською, німецькою мовами. Автор доносить світові філософське та історичне осмислення причин російської агресії, порівнює рашизм із нацизмом, і наголошує на загрозі, яку це явище становить не лише для України, а й для всього цивілізованого світу.  

Книжка-лауреатка найвищої літературної відзнаки України 2026 року – політичний трилер-антиутопія «Мертва памʼять. Голоси і крики» є продовженням візій автора в майбуття 2045 року. Письменник, за першою освітою лікар-епідеміолог, доктор медичних наук, уміло встановив діагноз нашої суспільно-державної недуги, яку назвав вірусом безпам’ятства. Представляючи книжку, Юрій Щербак відзначив, що це його голос і його крик, його жива памʼять: «Усе, про що йдеться в цьому романі взято із живої української дійсності, яка своєю вибуховістю, неймовірністю, неочікуваністю та вигадливістю політичних інтриг, напруженістю сюжетів, пов’язаних із боротьбою за долю України, перевершує всі письменницькі фантазії.  

В анотації до книги йдеться про те, що Україна – в окупації. Ворог не тільки узурпував владу, а й досяг, здавалося б, неможливого: у народу цілковито знищено пам’ять, він став елементарною біомасою. І за такої ситуації група сміливців починає боротьбу за визволення. Мені відгукуються сторінки з філософським прочитанням  віроломних подій сьогодення, пов’язаного з пандемією, жахливою війною і пошуками виходу, захоплює простір, в якому не перевірити передбачення автора, як і в трикнижжі «Час». І це переплітається з голосами і поглядами в просторі років.  

Нагадаю, що перед трилогією «Час» письменник написав понад двадцять різножанрових книжок, серед яких – п’єса «Маленька футбольна команда». Я хочу провести паралель між номінованою книжкою на Шевченківську премію у 2015 році і нагородженою цьогоріч цією відзнакою. В одному з томів книжки «Час» є зворушлива письменницька знахідка – монологи і провидіння Святика – сина тирана. Я тоді запитала автора чи не прораховує далі письменник долю цього персонажу. «Нелегка доля дитини, яка бачить майбутнє, – сказав Щербак. – Бог створив нас так, що ми не знаємо, що з нами може трапитися. Я буду думати, що робити далі. Писати четверту книжку не хочеться, але персонаж цікавий», – сказав Юрій Щербак. Я ж тоді йому сказала про незавершеність сюжету : «керована сарана чекає у коробочці ординського нащадка і Святик роздумує: «Я не знаю, куди ми йдемо – чи ми тікаємо назавжди з цієї землі, з цього осоружного дикого поля, оманливо схожого на рай, чи навпаки – повертаємося до себе, в свою країну, де неоране поле, де в повітці чекає іржавий плуг ...Чоловік із сином налаштувалися в дорогу, самі не знаючи куди». 

Щербак сказав, що пише нову в абсолютно жорсткому політично-реалістичному жанрі. Це ніби запит майбутніх поколінь, які читатимуть романи у визначені книжками часи аж до закінчення ХХІ століття. У них буде бачення подій, які достеменно відбудуться у своєму історичному форматі. Хочеться, аби сумні пророцтва залишилися нездійсненними, але поки ми бачимо і відчуваємо сьогодення, хай майбутнє буде таким, яким хоче його бачити поза утопіями автор унікальних творів, а з ним і його читачі.  

У своїх виступах на презентації книжок Юрій Щербак наголошує на важливості історичної памʼяті,  на відповідальності за майбутнє України, підкреслює роль інтелектуалів у захисті української державності: «Я маю особисту війну з путіним, і я її активно веду. Я сподіваюся на перемогу в цій війні і роблю все залежне від мене, щоб її наблизити». 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» 

На основній світлині: Юрій Щербак із журналісткою «Сільського господаря» Людмилою Островською. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували