Коли ми чуємо ім’я Бориса Ґудзяка, то насамперед згадуємо про Український католицький університет і потужний голос України у світі. Нині він – людина, яка представляє нашу Церкву та інтереси українців у Сполучених Штатах Америки. Його візит на Тернопільщину 25–27 січня не був просто формальністю. Це було паломництво солідарності: владика приїхав із делегацією зі США, щоби побачити війну на власні очі, підтримати тих, хто втратив дім, і втішити тих, хто втратив рідних. Його приїзд запам’ятався не пафосними промовами, а щирою присутністю там, де найбільше болить. 

Подорож розпочалася із Зарваниці – місця, яке для кожного християнина є духовним домом. Тут владика зустрівся з тими, хто став «голосом» цієї війни – внутрішньо переміщеними особами. Нині у Марійському духовному центрі мешкає 35 людей, а загалом через цей прихисток пройшло понад 170 переселенців. Разом із ними митрополит молився у парафіяльній церкві. Він також знайшов час для спілкування з пластунами, нагадуючи молоді, що саме їхня енергія та віра є фундаментом майбутнього. 

Особливий резонанс мали зустрічі з молодими людьми у Тернополі. Спершу – у медичному університеті імені І. Я. Горбачевського, а згодом – у Молодіжному християнському центрі. Студенти запитували про все: від духовного життя – до того, як не зламатися під тиском новин. Відповіді митрополита були дуже чесними. Він не приховував, що війна – це «найбільше згущення гріха» та «щось диявольське». Його слова про внутрішню боротьбу стали для багатьох відкриттям: «Хто каже, що він не боїться чи не є травмований, – не є реалістом». Проте головним рецептом відчаю він назвав дію. «Спокуса, страх і непевність найбільше люблять вакуум», – зазначив владика, закликаючи заповнювати своє життя добром і відповідальністю на своєму рівні. 

Одним із найемоційніших моментів візиту стало відвідання місця ракетної атаки у Тернополі, що сталася 19 листопада. Там, серед житлових будинків, митрополит Борис молився панахиду за загиблими, серед яких була семирічна Амелія Гжесько та її мама Оксана. Холодного зимового ранку він зайшов у зруйновану квартиру, поспілкувався з бабусею дівчинки. Це був момент, коли світовий релігійний лідер просто стояв поруч із людиною в її горі. «Ці невинні життя живуть у вічній пам’яті Божій», – тихо мовив він. 

Не менш важливою була зустріч із родинами полеглих воїнів у центрі «Самарянин». Владика Борис разом із митрополитом Теодором Мартинюком та єпископом Глібом Лончиною молилися за захисників на цвинтарі. Для родин, які втратили синів, чоловіків і батьків, митрополит мав коротке, але дуже сильне послання: «Ми віримо у вічне життя. І знаємо, що наші померлі чекають на зустріч. Господь із нами». 

Завершився візит зустріччю з керівництвом Тернопільської області. Тут ішлося про конкретну допомогу: гуманітарну ситуацію, підтримку ветеранів і міжнародну комунікацію. Церква нині є потужним каналом, через який світ дізнається правду про події в Україні. Голова ОВА Тарас Пастух підкреслив, що така підтримка допомагає зміцнювати міжнародні зв’язки та залучати допомогу для регіону. 

Чим запам’ятався цей приїзд? Передусім фразою митрополита: «Саме життя є запереченням смерті». Борис Ґудзяк показав, що бути християнином сьогодні – це не ховатися від реальності, а йти в епіцентр болю, допомагати переселенцям, підтримувати студентів і свідчити світові про правду. Його паломництво стало нагадуванням: ми не одні, за нами стоїть величезна світова спільнота, а Бог – найближче до нас саме тоді, коли нам найважче. Це був візит не про політику, а про живу надію, яка допомагає Тернопіллю і всій Україні триматися і перемагати. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували