Спілкуємося з Андрієм Васильовичем напередодні Нового року, а тому найперше запитання про підсумки 2025-го. 

– Рік, що минає, був непростим. Упродовж року ми забезпечували функціонування соціальної сфери, закладів освіти, культури, дбали про благоустрій і, безперечно, пріоритетним напрямом була і є підтримка Збройних сил України. У 2025 році ми прийняли 35 програм адресної допомоги (субвенцій)  військовим частинам, які до нас зверталися. А це першочергово ті підрозділи, в яких воюють вихідці з Великоберезовицької громади. Також упродовж року діяла програма, відповідно до якої закуповували РЕБи, БПЛА тощо за  запитами військовослужбовців із фронту. Окрім цього, у 2025-му ми збільшили матеріальну допомогу для військовослужбовців нашої громади (по 15 тис. грн).  

Серед безпекових питань важливими є і реконструкція та облаштування укриттів у закладах освіти і культури. До війни ніхто навіть не міг подумати, що настане час, коли укриття стануть життєво важливими. Від початку повномасштабного вторгнення ми збудували в закладах освіти 4 укриття «з нуля». Раніше здали їх в експлуатацію у Петриківській гімназії та Буцнівському ліцеї, а цього року – в ліцеї Великої Березовиці та в дитячому садку села Острів. Також будуємо укриття в дошкільному закладі села Петриків, який плануємо відкрити 2026-го. Тобто для нас питаня № 1 – це допомога оборонцям та безпека наших дітей. 

– Якщо можна, трохи детальніше про це мовою цифр… 

– Станом на 1 грудня 2025 року ми витратили на безпеку та оборону майже 35 млн грн. З них, майже 13 млн – на підтримку військових частин, 9 млн – на матеріальну допомогу для військовослужбовців, решту – на облаштування укриттів, оповіщення, мобілізаційну підготовку тощо. 

Для допомоги Збройним силам України співпрацюємо і з благодійним фондом «Покрова», спільно проводимо чимало заходів. Скажімо, в лютому під час благодійного концерту в громаді зібрали і передали на закупівлю вантажівок для полку «Азов» один мільйон гривень! У наших старостинських округах предметно допомагають воїнам, мобілізованим із цих сіл, амуніцією, продуктами, всім, у чому вони відчувають потребу.    

– Велика Березовиця – приміський населений пункт. І не дивно, що у вас багато підприємств, які б хотіли тут розвивати бізнес. За рахунок яких фірм найбільше поповнюється місцевий бюджет? 

– Звичайно, у нас є бюджетоутворювальні підприємства, які найбільше сплачують податки у нашу територіальну громаду. Передусім це компанія «Агропродсервіс». Також у десятку входять м’ясокомбінат, Мишковицький спиртовий завод, тютюнова фабрика і, звичайно, індустріальний парк «Західноукраїнський промисловий ХАБ». Хочу наголосити, що в нашій громаді функціонує єдиний економічно активний індустріальний парк на теренах Тернопільщини. Бо в інших громадах подібні структури лише створюють. Мало того, ми працюємо над розширенням індустріального парку, затвердили концепцію в новій редакції. Якщо раніше він займав площу 10 га, то за новою концепцією розкинеться на території понад 50 га, де буде розширена промислова зона, будуватимуть виробничі потужності… І є бізнес, як місцевий, так і релокований, готовий зайти і працювати тут. Тому ми спільно з керуючою компанією  думаємо над збільшенням потужностей енергозабезпечення. Бо для Великоберезовицької громади це дуже важливо – нові робочі місця, ще більше наповнюватиметься місцевий бюджет. А це майбутній розвиток. 

– Чи вирішується питання із залізницею до індустріального парку, бо вона суттєво додала б до його розвитку та економічної ситуації в громаді… 

– Залізнична гілка на територію, де нині функціонує  індустріальний парк, колись «заходила». Потім її частково демонтували. Тепер шукаємо шляхи відновлення, бо деякі підприємства індустріального парку справді потребують ширшої та інтенсивнішої логістики, тобто функціонування залізничного сполучення. Словом, це питання ще невирішене, але в процесі. 

– Кому, як голова громади, Ви найбільше вдячні за пережитий рік? 

– Ми щоденно дякуємо українським воїнам. Якби не вони, то невідомо що з нами було б взагалі. Тому дякуємо ЗСУ, всім підрозділам, які боронять нашу державу від ворога… І дякуємо, і допомагаємо. Бо розуміємо, що перемога – це спільна справа і армії, і тилу. Також я дуже вдячний усій команді, яка працює в громаді, та в цей непростий час випробувань забезпечує виконання поставлених завдань…  

У час війни особливо чітко розумієш цінність людей, які поруч. Хочу подякувати усім колегам – тим, хто щодня тримає свій фронт у мирних професіях, але з воєнною відповідальністю. Дякую кожному й кожній за професіоналізм, взаємопідтримку та небайдужість. Саме завдяки таким людям країна вистоїть і відбудується. 

Так, непросто працювати у складних умовах війни, до того ж, наша громада – одна з наймолодших в області, бо створена  наприкінці 2020 року. Але ми маємо чим пишатися. Цього року Тернопільська ОВА ввела рейтингове оцінювання громад за 37 показниками. За спроможністю громади ми впевнено тримаємося в першій п’ятірці. Цікаво, що за підсумками 9 місяців Міністерство регіонального розвитку аналізувало роботу громад у всій Україні. Великоберезовицька і за цим рейтингом серед лідерів. Це дає підстави стверджувати, що громада перспективна і я гадаю, що після війни має всі шанси для ще продуктивнішого розвитку. 

– Тобто про перспективи Ви думаєте. Тоді на які проблеми доведеться звертати найбільшу увагу в 2026-му? 

– Насамперед й надалі підтримуватимемо ЗСУ, дбатимемо про безпеку та всебічний розвиток жителів нашої громади, особливо дітей. Відповідно, мусимо дбати про розвиток мережі шкільної та позашкільної освіти. Ми створили ДЮСШ, де функціонує п’ять напрямів: футбол, волейбол, бокс, лижні гонки та біатлон. Там займаються і розвиваються фізично понад 300 дітей. Ми зберегли та розвиваємо й Острівську музичну школу… В ідеалі, для всебічного розвитку кожна дитина мала б відвідувати хоч один мистецький і спортивний гурток.  

Звичайно, є проблеми і в освіті. У Великій Березовиці треба завершити будівництво нової школи. Її почали будувати ще в 2018 році, мали завершити в 2020-му, але, на жаль, управління капітального будівництва не впоралося з цим завданням. Тепер важелі управління ми перебрали від УКБ до селищної ради, актуалізували проєктно-кошторисну документацію, додали безпекові компоненти (укриття та інклюзію) і тепер шукаємо різні шляхи співфінансування. Бо власним коштом потягнути 200-мільйонний проєкт не зможемо. Тому подаємо заявку в Європейський інвестиційний банк, у Державний фонд регіонального розвитку. Вперше в проєкті бюджету на наступний рік заклали майже 27 млн грн на співфінансування для завершення будівництва цієї школи. Чому це важливо? Бо у Великій Березовиці є приблизно 1300 дітей шкільного віку, а вони навчаються в приміщенні колишнього дитячого садка у дві зміни. Решта доїжджають шкільними автобусами до Острівського, Мишковицького ліцеїв, або ж до тернопільських шкіл. Ця тема дуже болюча і ми мусимо її вирішити. 

– Але цією болючою темою, зрозуміло, проблеми громади не завершуються? 

– Так, друге важливе питання: у Петрикові немає дитячого садка. Село розширюється, кількість населення зростає, тому проблема з дошкільним навчальним закладом – гостра. Раніше селищній раді передали приміщення колишнього дитсадка птахофабрики. Нині ми проводимо там оздоблювальні роботи, плануємо будівництво укриття, вирішуємо питання щодо благоустрою і сподіваємося, що до літа 2026 року відкриємо цей дошкільний заклад.  

До слова, і садок «Кобзарик» у Великій Березовиці не вміщає всіх дітей, проте ми думаємо і над цією проблемою. У нас є початкова школа в старій частині села, там зможемо розмістити дитячий садок. Словом, коли добудуємо нову школу, то вирішимо питання і загальної середньої шкільної освіти, і дошкільної. Бо поки що маємо підписану угоду з Тернопільською міською радою і змушені платити понад 200 грн щоденно за кожну нашу дитину. Ось такі реалії. 

– Бачу, у Вас багато планів і, без сумніву, мрій. А яка найбільша? 

– Я не буду оригінальним – аби закінчилася війна. Щоб ми могли більше думати про розвиток громади, про благоустрій, про всебічний розвиток дітей, аби вони навчалися не онлайн, а офлайн, не переривали навчальний процес через повітряні тривоги…  

Та є ще одна болюча тема, про вирішення якої мрію – завершення будівництва нового адмінприміщення. Коли в 2020–2021 роках створили громаду, ми виготовили проєктно-кошторисну документацію на будівництво центру надання адмінпослуг та адміністративного корпусу. Потім почалася війна і всі роботи призупинили. Але позаминулого року подавали заявку на грантову програму Європейського інвестиційного банку – це кредитна програма з відновлення України. Ми стали переможцями й отримали певні кошти: 80% оплачували європейці, а 20% – громада. Цього року вже почалося будівництво, програма діє до кінця 2026-го. Саме до того часу сподіваємося завершити спорудження ЦНАПу й адмінкорпусу. Тоді нам вдасться розпорошені відділи та структури селищної ради зібрати докупи. Це, найперше, буде зручно жителям громади. Будівництво триває на перехресті вулиць Микулинецької та Степана Бандери. Проєкт зовні нагадує Народний дім у Великій Березовиці, збудований на початку минулого століття. Там був розташований центр Великоберезовицької ґміни і надавав адмінпослуги землякам. Нове приміщення адмінкорпусу селищної ради логістично ідеально підходить для багатьох населених пунктів громади, бо всі автобуси з навколишніх сіл зупиняються поруч і це буде зручно людям. 

Важливо, що нове приміщення адміністративного корпусу розташоване за фігурою Матері Божої і наче перебуває під її опікою. А таке заступництво – це теж потужна допомога та захист від зла, скорбот, ворогів, хвороб і спокус. 

– А що побажаєте в новому році землякам і читачам газети «Сільський господар»? 

– Звичайно миру, спокою, щоб наші рідні та близькі повернулися живими додому, до родин. Україна має хорошу перспективу після війни стати однією з найуспішніших держав світу, а наша громада – однією з найуспішніших на Тернопільщині. І успіхів ми досягатимемо всі разом, спільною працею. 

Записав Василь ТОМИН 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували