Ми здобуваємо освіту, будуємо кар'єру, відкриваємо бізнеси, володіємо майном і отримуємо спадщину, стаємо дружинами чи коханками, іноді не раз. Ми керуємо власним тілом: маємо ефективну контрацепцію, вирішуємо: народжувати чи ні. Обираємо чоловіків, з якими хочемо працювати, фліртувати, спати чи будувати довге щасливе життя.  

Сьогодні жінка має більше прав і можливостей, ніж будь-коли. І більше, ніж чоловік. Жінки у час війни можуть працювати за кордоном й жити в безпечній Європі, вивезти дітей без згоди батька - і він, можливо, їх більше ніколи не побачить. У випадку розлучення дитина майже завжди залишається з матір'ю. А чоловік, навіть втративши контакт із власною дитиною, змушений її утримувати до завершення вищої освіти, навіть якщо вона вже сама стала батьком чи матір'ю. 

Ми зараз не рівні з чоловіками - ми у значно вигіднішому становищі.  

У нас є свобода вибору, у них - лише обов'язок. 

Вони мусять воювати, ми - можемо, якщо захочемо. 

Вони не мають права виїхати, ми - вільно подорожуємо чи емігруємо. 

Вони ризикують тілом, здоров'ям, життям, втрачають професійні навички. Ми зберігаємо свободу і здатність жити нормальним життям. 

Тож коли я чую крики про «гендерну нерівність» і «дискримінацію жінок», мені хочеться нагадати: справжні феміністки боролися за освіту, право обирати владу і власні гроші. Вони перемогли. І саме завдяки їм ми вже маємо все це. Але сучасний «фемінізм» перетворився не на захист жінки, а на агресію проти чоловіка. Не на свободу слова, а на експлуатацію і зневагу. Тоді йшлося про гідність, тепер - про примхи. 

Коли чоловік сидить у бліндажі під артобстрілом, «феміністка» пише пост про невдоволення сексуалізованою рекламою. Замість вдячності, вони мають широкий асортимент ярликів для кожного: «токсичний самець», «сексист», «патріархальний», «типовий аб'юзер». Тепер «об’єктивацією» називають будь-що - від погляду, що затримався на декольте, до компліменту про вроду. Те, що століттями було грою між чоловіком і жінкою, тепер клеймують як загрозу.  

І саме це є токсичним та отруйним. Мені ближчі шляхетні концепції, де жінка хоче подобатися і приймає чоловічу увагу, підтримку, допомогу. Бо це природно, саме в цьому - жіночність. А чоловік тоді відчуває потрібність, повагу і вдячність. 

Війна лише розкрила те, що завжди було в нас: у чоловіках - інстинкт захищати, у справжніх жінках - здатність підтримувати і дбати про все за двох. Саме жінка дарує чоловікові відчуття, що він воює не дарма: що його чекають, що він потрібен, що він не просто солдат, а той, кого кохають і жадають. Бо якщо світ існує не заради любові, поваги, довіри, дотиків, ніжності, тепла одне до одного - то який у ньому сенс? 

Справжнє партнерство - не про однаковість і виставлення рахунків. Воно про зрілість і здатність повертати одне одному смак до життя.  

Ми різні, але саме з цієї різності народжується потяг, еротика, цікавість. Коли ми не конкуруємо і не воюємо, а доповнюємо одне одного. Ми - два полюси одного життя. 

І саме в цьому - найбільша магія любові. 

Єлизавета БЄЛЬСЬКА  
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували