Зберегти ментальне здоров’я у непрості часи: дієві поради тернопільської психологині

У сучасному, складному сьогоденні, коли кожен день починається з невизначеності та тривожних сигналів, а стрічка новин сповнена пошуком хоча б натяку на завершення хаосу, як ніколи гостро постає питання ментального здоровʼя. Духовний та емоційний стан є запорукою фізичного благополуччя, а їхній занепад може мати руйнівні наслідки для людини.

Про найактуальніші виклики, з якими щодня стикаються українці, та шляхи їх вирішення ми поспілкувалися з лікаркою-психологинею Центру ментального здоровʼя, що діє при Тернопільському обласному центрі соціально небезпечних захворювань, Ларисою Овчарук.

– Пані Ларисо, у нинішніх реаліях питання ментального здоровʼя стоїть гостро, як ніколи. Розкажіть, будь ласка, про місію Центру ментального здоровʼя у цей непростий час. Яку роль він відіграє у підтримці психологічної стійкості суспільства?

– Місія нашого Центру – бути місцем, де кожна людина може отримати якісну, науково обґрунтовану та своєчасну психологічну допомогу. Ми працюємо на перетині медицини та психології, об’єднуючи ресурси для збереження і відновлення ментального здоров’я громадян. У часи війни це особливо актуально: спеціалісти допомагають не лише долати гострий стрес, тривожність чи наслідки травматичних подій, а й формувати психологічну стійкість. Це про здатність не просто пережити складний період, а й повернути собі відчуття внутрішньої опори та сенсу життя.

– З якими основними викликами та проблемами звертаються до вашого Центру пацієнти різних вікових груп? Чи змінився характер запитів у світлі останніх подій, і які тенденції Ви спостерігаєте?

– Найчастіше це тривожні та депресивні стани, емоційне вигорання, проблеми зі сном, панічні атаки, а також наслідки психологічної травми. Останні роки суттєво змінили характер запитів: якщо раніше люди більше говорили про особистісний розвиток, нині – про виживання в умовах постійної напруги. Спостерігається зростання запитів на кризову допомогу та роботу з наслідками бойового досвіду.

– Тема підтримки військовослужбовців, які пройшли горнило війни або пережили поранення, є надзвичайно чутливою. Які дієві поради Ви можете дати рідним і друзям, аби вони могли підтримати захисників, не навʼязуючись, але водночас допомагаючи їм почуватися частиною суспільства?

– Передусім – це повага до їхнього простору та темпу відновлення. Не слід змушувати їх говорити про пережите, якщо людина не готова. Варто запропонувати підтримку у побутових питаннях, допомогти відчути контроль над життям. Важливо зберігати звичайність у стосунках: обговорювати побут, плани, події, які не стосуються війни. Це дає відчуття, що життя продовжується, і що людина важлива не лише як військовий, а як син, брат, чоловік, друг.

– Багато сімей розділені сотнями, а то й тисячами кілометрів, коли один із подружжя захищає країну. Як дружинам і близьким підтримувати ментальний зв’язок із військовими, що перебувають далеко?

– У таких випадках головне – регулярність і щирість у спілкуванні. Навіть короткі повідомлення з теплими словами мають значення. Варто використовувати фото, голосові повідомлення, відеозв’язок, щоби зберегти відчуття присутності. Не варто обтяжувати військового додатковими побутовими проблемами, але важливо ділитися позитивними моментами та новинами з життя. Це допомагає тримати зв’язок емоційно, навіть якщо фізично ви далеко.

– Цивільне населення також перебуває під постійним тиском стресу та невизначеності. Які практичні стратегії допоможуть українцям залишатися в тонусі, не опускати руки та впевнено рухатися вперед, зберігаючи психологічну рівновагу?

– Варто приділяти увагу трьом базовим речам: тілу, емоціям і сенсу життя. Для тіла – регулярний сон, збалансоване харчування, рух. Для емоцій – обмеження негативного інформаційного потоку, спілкування з людьми, які підтримують. Для сенсу – маленькі досяжні цілі, навіть у дрібницях. І ще – пам’ятати, що просити про допомогу нормально. Це не слабкість, а прояв відповідальності перед собою та близькими.

– Дедалі частіше ми чуємо про вигорання, яке помилково приймають за звичайну лінь. Як розпізнати справжнє вигорання та відрізнити його від тимчасової втоми?

– Тимчасова втома проходить після відпочинку, а вигорання – ні. Якщо людина прокидається виснаженою, втрачає інтерес до справ, які раніше надихали, стає важко концентруватися і з’являється відчуття емоційної «порожнечі» – це тривожний сигнал. Щоби вийти з вигорання, потрібна не лише відпустка, а й переоцінка темпу життя, відновлення балансу між роботою та особистим простором, а часто – й робота з психологом. Це не швидкий процес, але він повертає енергію і бажання в життя.

Будьте здорові!

Зоряна ДЕРКАЧ